В той день Ярині було 70. Жінка встала ранесенько, адже вона вже багато років живе одна, а сьогодні має приїхати її єдина донечка з сім’єю. Пів дня Ярина готувала різні страви, поглядаючи на годинник. День добігав кінця, а у жінки гостей ще не було. Сіла Ярина сама за стіл і заснула в очікуванні, так і нічого не ївши весь день. А вранці зі свого старенького телефону подзвонила доньці…

0

В той день Ярині було 70. Жінка встала ранесенько, адже вона вже багато років живе одна, а сьогодні має приїхати її єдина донечка з сім’єю. Пів дня Ярина готувала різні страви, поглядаючи на годинник. День добігав кінця, а у жінки гостей ще не було. Сіла Ярина сама за стіл і заснула в очікуванні, так і нічого не ївши весь день. А вранці зі свого старенького телефону подзвонила доньці, а та лише розізлилася

Цього дня Ярина встала дуже раненько, з першим промінчиком сонечка. Замісила запашне тісто, запарила мак — будуть палапундики, їх так любить внучок Ігорчик. Для внучки Оленки ще звечора застудила її улюблену галяретку. Не ту, що з пакетів, а з домашнього соку, з розморожених ягідок. Іще з торішнього літа приберегла пакуночок для особливого випадку, а це якраз той день. Відтак, погостривши до порога ніж, заходилася нарізати великими шматками м’ясо — то на шашлики, які так люблять діти. Зять розпалить у садку вогнище, влаштує дітям, як вони кажуть, пікнік. Лишень би погода не підвела, бо щось хмарилося звечора, а так хочиться посидіти на сонечку…

Жінка крутилася по кухні, як бджілка. Нині в неї день народження — 70 років вже має. Дочка Світлана обіцяла, що приїдуть близько полудня привітати маму усією сім’єю і, може, навіть переночують, якщо в зятя не вирветься нагальна робота. Він же хірург, можуть викликати й серед ночі. А Світланка сама навряд чи схоче залишитися. Та Ярина не перечитиме, бо сім’я — то головне. Вона зосталася вдовою в сорок років. Дочці саме виповнилось п’ятнадцять. Тяжко було одній жінці тягти все на собі — словами не передати, як важко. Заміж удруге жінка так і не вийшла. Тож відколи Світлана поїхала до міста вчитися і там залишилася, живе самотою й у вічному чеканні. Але тішиться, що в дочки є чоловік, двоє діток. Є де жити, є за що. Чого ще бажати для рідної дитини? За матеріалами

На одному диханні жінка прибрала в хаті, нарізала салат, взялася крутити палапундики і сама собі дивувалася, звідки сили бере. Навіть ноги не так боліли в той день, і спину не дуже ломило, і настрій був такий, що хотілося лише співати. Ближче до полудня застелила вона стіл святковою яскравою скатертиною, перетерла старенький, але чистий і біленький посуд. Бо раптом буде дощ — і пікнік їх не складеться! Але взяла оберемок дров, занесла в садочок. Молода, ще не запилюжена зелень пахкотіла запашною весною, довкола кружляла духмяна пелюсткова завірюха — і так радісно було в Ярини на душі, мовби не 70 їй стукнуло, а всього лише 30.

Закінчивши приготування, жінка почала все частіше зиркати на старенький але точний годинник, який вже багато років висів на стінці. Вже було давно по обіді, а діти чомусь не їхали. Зателефонувала — не беруть слухавки. Почала вже хвилюватися. Кілька разів виходила на дорогу — не видно нікого. Знову телефонувала, але все марно. Нескінченно довгий день добігав свого кінця, а Ярина вже й не знала, що думати про дітей, тривожно було геть на душі. Робота не бралася. Згадала, що й крихти в роті не мала за весь день. Взяла палапундик, та він гірчив од сліз. Так і заснула за столом на світанні нового дня, схиливши голову на святочний, вишитий іще її мамою обрус…

…Прокинувшись, знову зателефонувала дочці. Нарешті таки її рідна Світлана взяла слухавку, він чого жінці на мить стало легше.

— Доню, Богу дякувати! — видихнула важко мама. — Де ви пропали? Що сталося у вас? Ви всі здорові?

— Ти бачиш, котра ще година? — сонним голосом, не приховуючи відвертого роздратування, мовила донька. — Ми здорові, ще спимо всі. Вчора були в Миколиного головного лікаря на дні народження, в хорошому ресторані.

— А я вас чекала, палапундиків зготувала… — сумним голосом мовила матір. Наче й тішилася, що з дітьми все добре, але сльози невпинно збігали рясними струмочками, торуючи собі зручні доріжки поміж глибокими зморшками на втомленому хвилюваннями обличчі.

— Та що ти зі своїми палапундиками! Ми мали піти в першу чергу до нього, Микола сказав… Він що, мав відмовити шефові, бо теща напекла палапундиків?

Ярина ще тримала слухавку біля вуха, та вже не чула доччиних слів. Так, чоловіка треба слухати, думала, бо то сім’я, то важливіше. Сім’я — головне в житті. А про день народження мами можна й забути, воно ж не вперше. Хіба маминих 70 є приводом для святкування? То ж не 30…

Мирослав САЛКО

Джерело

Loading...

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я