Наступного дня голова сільради, пустив пожити в покинутий будинок, велів трактористам привезти нам віз сухостою. Я почула, як до будинку під’їхав трактор і виглянула у вікно. Хтось відкрив ворота, і якісь люди, що сиділи на візку зверху, почали викидати пиляні колоди до нас у двір. Я вибігла на ганок, накинувши тільки вовняну хустку.
На подвір’ї стояв Микола Степанович та командував хлопцями. Він повернувся і сказав:
– Приймай, господиня, дрова!
– Миколо Степановичу, але мені ж навіть розплатитися нічим! – промовила я.
– Киньте. Дрова народні, хмиз та сухостій! Нічого не треба! Я ж для дітей! – відмахнувся голова.- Ідіть в будинок, а то простудитесь!
Я була безмежно йому вдячна! Хлопці швидко впоралися з роботою і, отримавши пляшку від голови сільради, поїхали, а він, попрощавшись, пішов пішки.
Діти все ще надривно кашляли, але від ліків, принесених дружиною Миколи Степановича, їм стало трохи краще, кашель став мокрим. Відкашлювалася рясна зелена мокрота.
На вулиці піднявся якийсь шум. У вікно я побачила стpaшну згорблену стару з палицею, яка потихеньку йшла по засніженій, але розчищеній вулиці. Вона несла в руці невеликий вузлик, а діти, побачивши її, розбігалися в різні боки, дражнили її і кричали: «Вiдьма, вiдьма!» Але вона, не звертаючи на них уваги, йшла до нашого двору! Стало страшно! Я людина не забобонна, але вона справляла відразливе враження.
Вона, не стукаючи, увійшла в сіни, потопталася і зайшла в будинок без запрошення.
«Здрастуйте! – промовила я, затуляючи собою малюків.
– Світло цього дому! – поклонившись, вітала стара. У відповідь діти сильно закашляли. Бабка уважно на них подивилася, і поставивши вузлик на стіл, почала виймати якісь трави, пиріжки та варення в маленькій баночці. Я мовчки за нею спостерігала.
– Тебе як звати? – запитала вона. Я відповіла.
– А мене баба Нюра звуть. Що ж ти дітей так запустила? Я ще вчора це запримітила, коли ви сюди вселялися. Повз йшла (уточнила вона!), а тут ці малявки! Шкода мені їх стало, ось, прийшла їх на ноги ставити, та мамку уму-розуму вчити! – промовила вона і, посміхаючись дітям, простягнула їм по карамельці.
– Значить так, дівко! Сходи до мене в двір і принеси ночви велике, що на літній печі висять, та захопи таз мідний, так соломи побільше захопи! Розтирки я уже принесла, та швидше! – відправила вона мене до себе, пояснивши як знайти її будинок. Я не відчувала від неї загрози і слухняно принесла все, що вона веліла.
Бабка тим часом розтопила піч, ту частину, де зазвичай пироги печуть, закип’ятила багато води і заварила в каструлях і відрах, які знайшла, різні трави, які приємно пахли.
Піч прогрілася, бабка вигребла всю золу, поклала всередину печі соломи і миску з трав’яним настоєм, і металеве відро з якоюсь мильною водою (лугом!). Веліла мені роздягнутися до бiлизни і лізь у піч, я запротестувала, але сперечатися з нею було марно! Я влізла всередину, було дуже незручно і жарко, але терпимо.
Вона подала мені молодшу дочку і веліла гарненько пропарити ту в мисці, поливаючи настоєм, і відмити лугом. Замість мочалки вона дала згорнуте м’яке сіно! Дочка закашлялась і виплюнула великий шматок мокротиння! Вона добре прогрілася і надихалася парів лікувальних трав. Бабка забрала її, загорнувши у велику пухову хустку. Всю процедуру повторили з іншими двома дітьми.
Я вся змокла і теж помилася, як змогла. Я вилізла, бабка вже напоїла дітей відваром, і вони, на мій подив швидко заснули. Самі! З того дня діти швидко пішли на поправку, а з бабою Нюрою ми стали дружити, до самої її смepті.
