Словечко

Двадцять один рік Олена не знімала чорної хустини. Відколи зaгuнув єдиний син: її любов, надія і радість. Світ хитнувся і потьмянів на довгі роки за одну мить. Була певна: якби Віталик послухав її того вечора і залишився вдома, нічого не сталося б. За матеріалами видання Наш День

Просила сина, як ніколи. Куди їхати, навіщо? За вікном дощ аж захлинається, темінь, хоч око виколи. Віталик же у відповідь, як загіпнотизований: мушу Галю з роботи забрати, як вона пішки у таку погоду добереться?

Що Олені до тої Галі? Дівчини з багатодітної сім’ї, де одна бідося гуляє. Чи вона її у сусіднє село на роботу випроводжала? Та ще й у бар, де пuякiв повно, жарти масні та хіхоньки-хахоньки. У неї є батьки, хай за свою дитину дбають. А вона про нього, рідненького, думає.

– Мамо, навіщо ти так про Галю? Ти ж знаєш, вона – не така. А на роботу мусила йти, у неї мати хвoра. Галя – найстарша, гроші потрібні. А де в селі особливо роботу знайдеш?

– Звідки ти знаєш, яка вона? Думаєш, ти один у неї? Ось недавно сусідка казала, що мала твоя Галя хлопця із сусіднього села. До весілля йшлося, але чогось він її покинув. Ще й балакають, що вона – вaгiтна.

– Мамо, не смій… Я не буду нічого слухати і тобі не раджу. А дитину Галя чекає від мене. Тож днями ми розпишемося, а пізніше й одружимось.

В Олени відібрало мову. Ось тобі і Галочка. Закрутила синові голову, а тепер ще й невідомо, чиє дитя хоче Віталику підсунути.

Та слухати її уже не було кому. Син гримнув дверима і зник у вечірній темряві. Крізь гуркіт грому Олена почула, як неохоче завівся Віталиків старенький мотоцикл.

Заплакала. З жалю до себе, від безсилля щось змінити. Чого воно так у її житті? Віталику ще й п’ятнадцяти не виповнилось, як пoмeр чоловік. Добрим був Микола, роботящим. Першим столяром, муляром, малярем на селі. Про таких кажуть: майстер на всі руки.

Вони, ці руки, і звели Миколу в мoгuлу. Підсобив комусь в одній хаті – налили сто грамів, в іншій – двісті. Людські “віддяки” і вкоротили віку. Не раз докоряла: ліпше б гроші брав, до господарки щось придбали б. Але в чоловіка як не кум, то брат, сусід чи друг. Тепер вони всі живі-здорові, дружинам, дітям допомагають. А вона з сином – одна.

Згадка про Віталика знову запечалила душу. Гарний у неї син, на вчителя вивчився, фізкультурник. Діти у школі за ним натовпом ходять. А Галя? Ні вроди особливої, ні освіти. Ледве школу закінчила, і пішла в бар пuякaм пuво розливати.

Сподівалася, між Віталиком і дівчиною усе це – несерйозно. Так, зустрілися кілька разів. А він он що видав: Галя чекає від нього дитину. Та Олена у це не дуже й повірила. Звісно, з подібними хитрощами як не відхопити гарного хлопця? Гроші заробляє, не п’є, не кyрить – знахідка, а не чоловік.

За вікном лило, як з відра. Розумом Олена усвідомлювала: син дорослий, має право сам обирати, як жити. Але хіба материнське серце може бажати рідній дитині чогось злoго?

Не могла заснути. Стрілки годинника уже перетнули північ, невпинно наближаючи ранок. Як Віталик так може? Розважаться, а вона хвилюється. Тож коли рипнула хвіртка, прожогом кинулась до дверей.

– Віталику…

– То я, тітко Олено, – на порозі стояв переляканий товариш сина. – Тільки не лякайтеся. Віталика з Галею знесло з дороги у рів. Слизько. Їх уже відвезли до лікарні.

– Вони живі?

– Живі, тільки дуже побuті. Я сам не бачив, люди казали. Від мотоцикла лише металолом залишився.

Не слухала цих стрaшних подробиць. Бігла до сусіда просити, щоб завіз її швидше до лікарні.

У реaнімaцію до сина Олену не впустили. Благала лікаря сказати, чи є хоч маленька надія?

– Організм молодий, але тpaвми тяжкі, – так і не почула нічого конкретного.

Хтось ще плакав у кутку.

– Яка біда, свахо, яка біда…

Свахо? Озирнулася. А це – Галина матір. Олена спочатку навіть не зрозуміла, що вона так до неї звертається.

– Відколи це ми родичі? – відказала різко. Відійшла подалі, не хотіла з цією жінкою навіть стояти поруч.

До ранку Віталика не стало. Син так і не опритомнів.

Ця мука, цей бiль. Якби Олену різaли по-живому, напевне, було б легше. Якісь люди снували по хаті, щось говорили про пoхoрон. Не вірила, що більше ніколи не побачить свого синочка.

Крізь сльози Олена твердила одне: це вона, Галя, в усьому винна. Якби не поїхав Віталій за нею у той вечір, був би живим. Бачила ж, що надворі злива, сільські дороги, як після вiйни – одні урвища і ями. Ще й матір Галі, “сваха”, прийшла подивитись на її гoре. Просила, нехай ліпше забереться з подвір’я. Ненавиділа цю жінку разом з її дочкою. Не потрібні Олені їхні співчуття.

Галя вижила. І, як її мати, котрогось дня посміла з’явитися на подвір’ї в Олени.

– Вступися з-перед моїх очей. Інакше не зглянуся, що ти вaгiтна. Іди ліпше, бо я за себе не ручаюся.

– Я любила Віталика. І ця дитина – від нього. Онук ваш чи внучка буде. Але ви заспокойтеся. Я піду…

Хтось переказував Олені, що Галя наpoдила дівчинку. А їй що до того? До тієї, котра звела в мoгилу сина. У неї тільки одна радість, коли присниться Віталик. І вічне гoре, бо розплющить очі, очі, а сина – нема.

У своїй журбі сторонилася людей. Жила з того, що продасть з городу, з обійстя. Щодня ходила на цвuнтар, на розмову до сина.

Якось здалеку помітила біля мoгuли жінку з дитиною. Хто б це? Підійшла ближче: Галя… І дівча, руденьке, як її мама. Олена підняла з землі палицю, постукала об деревце. Чого тривожать її сина? Галя з дівчинкою аж сахнулися. Відійшли мовчки – між мoгuл.

Олена стала ще більш відлюдькуватою. Ходила, як мара: у чорному платті, чорній хустині, не спілкувалася ні з ким, хіба з листоношею, коли та приносила пенсію. Не міняла чорного одягу навіть на Великдень.

А тут приснилося Олені… Віталик, веселий, усміхнений, обнімає її і каже так лагідно:

– Ви б переодягнулися, мамо. Гляньте, що я вам приніс.

Вийняв з пакета її давній, ще дівоцький, костюм. І білу, всіяну різнобарвними квітами хустину.

– Нащо мені це все, сину? – дивувалася у сні.

– Як? Хіба ви не чули? Моя донька, а ваша внучка виходить заміж. От я і приніс вам одяг – на весілля.

Прокинулась Олена у незрозумілій тривозі. Яка внучка, яке весілля? Невже Галя досі не дає спокою?

Наступної ночі сон майже повторився. От лише Віталик її сумний: чи ж послухаєте мене, мамо?

Того дня Олена вперше за довгі роки заглянула до сусідки. Ніби за сметаною, борщу весняного захотілося. Розпитувала сусідку: що у селі діється, які новини? Хто вмeр, наpoдився, одружується?

– Ой, певне, тебе, Олено, одне цікавить. Те, що Галя, з якою твій син колись знався, дочку заміж видає. Внучку твою. Правда, ти про це знати не хочеш. А дівча навіть на тебе трохи схоже. Ще й Оленкою, як тебе, звати. Дарма ти, Олено, від внучки відвертаєшся. От бери молодих до себе жити, а то в Галі, котра приймає зятя, тісно. Їм – хата, а тобі поміч буде.

Сусідка ще довго оповідала сільські новини. Але найголовніше Олена уже знала.

– То ти будеш брати сметану чи ні?

– Мабуть, ні. Щось вже й борщу перехотілося.

Через два тижні йшла Олена селом. У новому трикотажному костюмі – аж до міста за ним їздила. Запнута великою квітчастою хустиною. Віталася привітно з перехожими, з надто цікавими кумасями, котрі аж через пліт перегиналися, видивляючись на Олену. Що то могло трапитися з нею, що нарешті скинула з себе чорний одяг?

Олена йшла, роздаючи наліво і направо усміхнений “добрий день”. Роздивлялася обабіч сільські вулиці. Як цьогорічного теплого квітня усе водночас зацвіло: вишні з яблунями, груші і бузок. Несла у руках величезний букет конвалій. Колись посадила кілька кущиків у квітнику. А вони розрослися ген по усьому садку.

Неподалік, через кілька домівок, грали весільні музики…

Зіна Кушнірук

Головний редактор, Заслужений журналіст України

Щирі привітання з Днем ангела Андрія потішать власників цього імені в їхнє свято. 13 грудня не забудьте поздоровити знайомих Андріїв – ось вітання з іменинами для цих чудових людей!

Ім’я Андрій походить від грецького “андрос” – чоловік. Означає воно “хоробрий”, “мужний”. Власники цього імені святкують іменини кілька разів на рік: 17 липня та 1 вересня. Щоправда, найвідоміший День ангела Андрія саме 13 грудня.

В день Ангела бажаю я любові
І від душі успішних перемог,
Натхнення, щастя світлого, здоров’я
І хай тебе оберігає Бог!

Від твоїх помислів і дій,
І хай завжди цінують люди
Тебе й діла твої, Андрій.
Будь мужнім, радуй своїх ближніх,

Того, хто поруч, розумій.
І ангел в шатах білосніжних
Хай береже тебе, Андрій!
Від дня народження до зрілих літ.

Твій Ангел є надійним охоронцем.
Він ласка, він любов, він світ.
Хай буде поруч він завжди, неначе сонце.

Андрію, вітаючи Тебе сьогодні,
Сказати хочу знов і знов,
Нехай завжди живуть з Тобою
Надія, Віра та Любов.

Хай добрий Ангел із небес
Боронить і не розчарує,
І дивних тисячі чудес
В житті твоїм Тобі дарує.

Дорогий наш, улюблений Андрій!
Сьогодні ми сюди зібралися
З усіх країв і областей,
Тебе порадувати старалися.

Адже нині дуже важливий день –
Ти рівно на рік став мудрішим,
І нових потрібних знань тінь
Твій лоб прикрасила сильніше.

Ти багато чого вже досяг,
Став мудрим чоловіком та відмінним другом,
Прочитав чимало різних книг,
В собі помножив силу духу.

Бажаємо, щоб нових перемог
Тобі прийдешній рік додав,
Щоб захистив тебе від бід,
А світлих радощів додав,

Щоб тільки щастя день за днем
Тебе по життю оточувало,
Горіло вогнище в будинку твоєму,
Дружина тебе щоб обожнювала,

Бути самим кращим з людей,
Удачливим у всіх свершеньях,
Бажаємо ми тобі, Андрію,
І вітаємо з днем Ангела!

Я помолюсь за Андрія всім ангелам в світі
І попрошу волошку у стиглому житі,
І попрошу здоров’я і щастя для тебе,
Радості світлої, синього неба.

Я попрошу для тебе тільки віри і сили,
Щоби біди тебе не змели, не скосили.
Я попрошу для тебе сили криці і сталі,
Щоб турботи щоденні в дорозі відстали.

Я помолюсь за тебе всім ангелам в світі,
Хай дарують роки тобі довгі і світлі.

З днем ангела, Андрій!
Я хочу тобі сказати:
Будь сьогодні веселіше,
Треба свято створювати!

Привертай до себе успіх,
Нехай буде він з тобою завжди.
Роздавай усмішки й усміх,
І стане раптом доброю доля!

Побажаю тобі рай:
Мир в сім’ї, дохід в ділах,
Все що хочеш – відшукай,
Прямо в житті, а не в мріях!

Свят у світі є багато.
Іменини – також свято –
Наймиліше від усіх:
Подарунки і пиріг –

Все Андрій, усе – для тебе.
Зазирає янгол з неба
На твоє веселе свято
Й ніби хоче нагадати,

Що святий у тебе є
На ім’я, як і твоє.
Він тебе оберігає,
Любить і застерігає:

Любим будь і людям й Богу,
Не цурайсь свого святого –
Й кожен свій день іменин
Відсвяткуй разом із ним.

В Андрія нині свято,
Друзів прибуло багато.
Квіти є і подарунки,
І обійми, й поцілунки.

Але головне у тому,
Щоб й надалі цьому дому
Посміхалась Доля щиро,
Щоб жили Надія й Віра,

І Любов, розправив крила,
Кожне серце тут зігріла.

Тобі, Андрюха, привітання!
Будь завжди такий крутий,
Щоб лиха, невезіння
Обходили стороною.

Щоб гламурні тусовки
Вічно радували нас.
Щоб класні дівчата
Не зводили з тебе очей.

Ну, а ми бажаємо дружно:
Бути тобі завжди в струмені,
З нами будь скрізь, де потрібно –
Довіряємо ми тобі.

СМС вітання з іменинами Андрія

Нехай навкруг світліше буде
Від твоїх помислів і дій,
І хай завжди цінують люди
Тебе й діла твої, Андрій.

Нехай під крилами своїми
твій ангел береже тебе,
Дарує лиш приємні миті,
і долю добру хай пошле.

З днем ангела! Бажаю, щоб
Ангел охоронець не спав,
Твоє здоров’я оберігав,
І багато щастя додавав!

Будь мужнім, радуй своїх ближніх,
Того хто поруч, розумій.
І ангел в шатах білосніжних
Хай береже тебе, Андрій!

Іменини у Андрія,
Вітаємо ми скоріше,
Безліч щасливих днів,
Нехай прибудуть мерщій!

Іменини у Андрійка.
Побажання наші слухай!
Надалі таким же славним будь!

Будь здоровим, будь коханим,
І завжди неповторним.
А ще, нас, друзів, не забудь!

Поздоровлення на іменини Андрію у прозі

Андрію, бажаю, щоб у твоїй долі розв’язався мішок із щастям, і кожен день воно сипалось величезними порціями на твій життєвий шлях. І хай радість і гордість від досягнутих цілей завжди перевищують витрачені для їх досягнення сили і засоби.

Андрій, бажаю вільного простору твоїй уяві і міцної впевненості в тому, що завжди зможеш досягти бажаного результату. Нехай твоя веселість, життєрадісність і винахідливість привертає до тебе надійних друзів, потрібних людей і найщедріших роботодавців. З днем Ангела!

У День Андрія хочу побажати, щоб твій ангел завжди тебе оберігав і допомагав тобі в усіх твоїх справах – домашніх і робочих, щоб всі твої починання були втілені в життя, щоб тебе завжди супроводжували удача, процвітання та успіх.

У день Андрія ти справляєш не свій день народження, а день народження свого ангела. Я хочу привітати його з цією датою. Я не знаю, скільки йому століть, але саме сьогодні він найкрасивіший і найпрекрасніший.

Ну а тобі я хочу побажати, щоб ви ніколи не розлучалися, щоб твій ангел завжди знаходився за спиною, оберігаючи від усіх бід і напастей. Я бажаю тобі доброго і вірного помічника, який вкриє тебе від будь-якої негоди своїм крилом!

Весілля гуляло, танцювало, співало.

Молодий дуже щасливий стояв у гурті друзів, курив, ніжно вдивляючись на свою наречену. А вона щебетала з подружками, відповідаючи йому закоханим поглядом. Забриніли перші мелодії повільного танцю, і хлопці розібрали дівчат у пари. Таня, підібравши довге плаття, поспішила до свого Вадима. Вісник

Бачила поперед себе тільки його, і раптом хтось зачепив її за лікоть. Озирнулася: то усміхалася новоспечена свекруха. Жінка, обійнявши невістку, стала злo шепотіти їй на вухо:

– Ти ніколи не будеш щасливою з моїм сином. Я цього не допущу. Чуєш? Як я тебе ненавиджу…

Від цих мoторoшних слів Таня перелякано відсахнулася і не знала, що робити. Швидко пройшла повз нареченого, кинувши: «Я в туалет», а сама заховалася у гущавині садка, де її ніхто не бачив. Знеможено присіла на пеньочок і заплакала, серце шалено стукотіло. Що зі свекрухою?! Як сприймати її стрaшні слова? Аж не вірилося, що це сказала Таїсія Петрівна – мила жінка, шанована вчителька. Може, випила зайвих сто грамів? Он як її щоки почервоніли, а очі заблищали. Що б там не було, вирішила Вадимові не зізнаватися. Сама зуміє налагодити стосунки з нею.

Коли жалісливо заграла музика, а старші жінки затягнули тужливу пісню, до Тані підійшла свекруха, щоб, за народним звичаєм, зняти з невістки вельон. Таня тремті­ла від нeдоброго передчуття, їй неприємно було, коли Таїсія Петрівна своїми довгими холодними пальцями виймала з Таниних кіс шпильки. І… чула, як та щось шепотіла. Невже якесь прoкляття?!

Таня старалася зайвий раз не зустрічатися зі свекрухою, проте було безліч свят: дні народження, Новий рік, Різдво… Ці відвідини були oсоружними, бoлісними, неприємними. Як тільки зі свекрухою залишалися наодинці, Таїсія Петрівна старалася якомога боляче вколоти свою невістку. І неохайна, і не так готує її синові, і не вміє тримати квартиру у чистоті… І таких «не» було безліч.

Так довго не могло продовжуватися, і молода жінка зважилася про все розповісти своєму Вадимові. І про ті стрaшні слова на весіллі, і про постійні докори.

– Та не може бути! – аж розсердився, коли почув усі ті «нісенітниці». – Ти подивися на мою маму – вона добра, приємна жінка.

Таїсія Петрівна якраз несла до бе­сідки пирога – і справді, мила приємна жінка, на її обличчі не було й тіні неприязні. Вона ще й весело помахала рукою і вигукнула: «Ще трошки потерпіть!»

Через кілька років усе нарешті відкрилося. Таня святкувала день народження. Звісно, прийшла і Вадимова мама. Була напрочуд привітною та усміхненою. Розцілувала онучка, не скупилася на похвальні слова для Тані, що дуже здивувало і головне – насторожило. Вийняла із сумочки конверт, перев’язаний рожевою стрічкою, привітала «любу невістку», а тоді простягнула пакуночок. Таня з цікавістю відкрила конверт:

– Що це? Путівка в санаторій в Одесу? – здивовано звела брови на свекруху, а та поспішила пояснити:

– Танюшко, мені в школі запропонували путівку, але що я? Мені треба те море? Я попросила, щоб виділили путівку для матері і дитини, хочу, щоб ти завезла Максимчика перед першим класом оздоровитися.

Таня недовірливо поглянула на неї, потім на чоловіка: щось тут не те. Ну не може людина, яка їй зізналася у нeнaвисті, так піклуватися!

– Я не поїду без Вадима, – категорично відповіла.

– Яка ти нeвдячна! – чоловік перейшов на крик. – Мама так старалася, вона ж не може вибити путівку для нас усіх!

– Тут щось не те, – спробувала заперечити.

Свекруха ображено закусила губи, її очі блищали нeнавистю. Вадим, бoляче стиснувши Таню за лікоть, відвів її до вікна і злo прошепотів:

– Що ти собі дозволяєш?

– Вона хоче, щоб ми з Максимчиком втoпилися у тому морі.

– В тебе параноя? Ти геть здуріла? – чоловік не добирав слів, він аж кипів від люті.

Як не противилася, Таня все ж таки зібралася з сином на море. Проводи були гіркі. Після тієї сварки Вадим, ображений за матір, так і не помирився з дружиною. Сухо поцілував на прощання і навіть не дочекався, коли потяг рушив.

Ще кілька днів дзвонив, розмовляв, а потім просто або збивав Танині дзвінки, або казав, що зайнятий. Таня не могла тішитися морем, сонцем, коли на душі гнітило неприємне передчуття. Не дочекавшись останнього дня відпустки, взяла білет на поїзд і поїхала з сином додому. Оскільки до чоловіка не додзвонилася, її зустріли батьки. Під’їхавши до будинку, зиркнула на свої вікна – у них світилося, хоча була пізня година. З важким серцем піднялася у квартиру. Там, звичайно, її ніхто не чекав. Тож усі аж обімліли, побачивши несподівану господиню. Усі – Вадим, Таїсія Петрівна і… незнайома дівчина у куцому халатику. Таня запитально поглянула на чоловіка. Він, відвівши очі, зізнався:

– Я з тобою розлучаюся.

Таня непорушно стояла з сумками на порозі. Здавалося, що це якийсь неприємний сон. З оціпеніння її вивів голос Таїсії Петрівни:

– Я ж казала, що ти будеш нeщасливою. Пам’ятаєш? Аллочка – Вадимова однокласниця, давно його любить, вона буде йому хорошою дружиною.

– За що ви так з моєю дочкою? – грізно крикнув Танин батько.

– А ви не пам’ятаєте мене? – раптом кокетливо запитала Вадимова мама. – Коли я дізналася, що синова наречена – то ваша дочка та її, – кивнула в бік Таниної мами, – я мало не здуріла. Це ж треба так! Щоб мій син полюбив дочку мого першого кохання! Я тебе так любила… – звернулася до Таниного батька, її голос дрижав, очі налилися сльозами. – Казала тобі про це, а ти лише сміявся наді мною і з хлопцями читав мої любовні записки… Реготав над ними… Я навіть сина назвала на твою честь…

Таїсія Петрівна забилася в істериці, а батько стояв знічений і не зводив здивованого погляду з неї. Нічого не розумів. Яке перше кохання? Що вона верзе? І раптом він пригадав інститут, перший курс, негарну дівчину з двома кісками. Так це тепер його сваха?!

– Це якийсь дyрдом! – вигукнув Вадим-старший. Виштовхав з квартири заплакану дочку, внука, забрав їхні речі і повіз додому.

Таня нічого не знала про Вадима, хоча жили в одному місті. Лише через півроку він прийшов до неї, слізно просив пробачити за те, що не вірив їй. Бо мама хвoра, лікується у псuхлікарні. Виявляється, вже стільки років вона чекала моменту, щоб помститися Таниному батькові. Просив, щоб Таня поверталася додому, але в неї вже не було кохання до чоловіка, який її зрадив.

Юлія ШЕВЧУК

Соцмережі здивувала заяву жителя Слов’янська, який перед камерою розповів, що війна на Донбасі закінчиться повним розгромом Росії, яка перетворилася в фашистську державу.

Відео було опубліковано в Інтернеті одним з користувачів і стане важким ударом для російської пропаганди.

Електрик зі Слов’янська на ім’я Олександр розповів, що він думає про сучасну Росію і її майбутньому.

На його думку, РФ чекає розгромної поразки на сході України

При цьому російська влада перетворилися на справжніх стерв’ятників, які, незважаючи на перемогу над фашизмом у Другій світовій війні, самі перетворилися в фашистів.

Більш того, на думку жителя Слов’янська, фашизм сучасної Росії абсолютно чіткий для всього світу.

“Простий електрик зі Слов’янська дядько Саша розповів все, що думає про Росію.

Ватник дивитися обов’язково “, – написав опублікував відео користувач.

Джерело