Я вже писала про неймовірне корисне уміння говорити ротом “ні”, “не хочу” або “мені не подобається”
Сьогодні іще раз прокачала цей навичок, це виглядало приблизно так.
– Я перепрошую, ви можете все-таки закрити вікна, але включити кондиціонер?
Крекче, совається, пихтить, але вмикає. Їдемо далі, йому нейметься. Здогадався!
Врубає музику на повну гучність. “Ласковий май”!!
Я рефлекторно шарпаюсь у сумку за берушами, але зупиняюсь на півдорозі. Чому це я маю, власне?
– Ви не могли б це вимкнути? Мені не подобається.
– Но почему?!
– Що чому?
– Почему вам не нравится?!
– Я не збираюсь пояснювати, чому. Вимикайте.
– Первий раз такоє віжу…
Далі ми їхали у повній тиші. Він думав про першу у житті людину, якій не подобається “Ласковий май”. Я думала про першу у житті людину, якій “Ласковий май” подобається.
І ще про те, що я стала геть негнучкою. Якби водій вперся, я б вийшла у полях зі своїми сумками, рюкзаком, іграшками для дітей і рибою, яка їхала у багажнику інкогніто. Ну хіба пару рибин лишила на пам’ять.