Іванна Васілєвська щодня домовляється за великі обʼєми продуктів для волонтерських кухонь, аби ті безкоштовно годували киян.
Ресторанному бізнесу 30-річна Іванна Васілєвська присвятила більшість свого життя. Після закінчення школи вона вступила до Національного Університету Харчових Технологій. І паралельно із навчанням працювала в одній з популярних кавʼярень столиці. Там за два роки Іванна з офіціантки «виросла» до адміністратора. З того часу вона досі займає керівні посади.
Останні чотири роки Іванна — менеджерка проєктів у компанії «Ресторатор Україна». Організація просуває нашу гастрономію в інформаційному полі, а також влаштовує майстер-класи, семінари та фестивалі для працівників ресторанного бізнесу.
Через повномасштабну війну деякий час робочі будні Іванни проходили віддалено, на Вінниччині. Завдяки її щоденній та майже безперервній роботі, в перші місяці війни 21 волонтерська кухня «Смачної Варти» у Києві годувала пацієнтів, бійців з тероборони, багатодітних родин та маломобільних киян.
Українське об’єднання «Смачна Варта» активно підтримує станції швидкої допомоги, залізничний вокзал, Київську обласну клінічну лікарню, Національний інститут серцево-судинної хірургії імені Амосова та численні пункти видачі їжі в деокупованих містах та селах Київської області. Благодійники годують смачними обідами усіх, хто цього потребує.
«Смачна Варта працюватиме стільки, скільки це буде потрібно», — кажуть організатори.
ПОПЕРЕДЖУВАЛЬНИЙ ДЗВІНОК ЩОДО ВІЙНИ
У ніч з 23 на 24 лютого до Іванни подзвонили друзі, які рекомендували їй зібрати тривожну валізу.
«Іванко, ми знаємо твій скептицизм щодо можливої війни, але, ймовірно, найближчими днями вона таки почнеться», — запевняли її друзі.
Через кілька годин родина прокинулася від гучних вибухів за вікном. Пояснень не треба було.
«Той день, здавалося, тривав вічність. В голові була якась каша та нескінченні вагання: їхати з міста чи ні», — згадує вона.
Втім, родина все ж таки лишилась та забрала до себе 70-річну бабусю чоловіка. А тієї ж ночі Іванна довго не могла заснути, боячись знову прокинутися під звуки вибухів.
Та наступного дня, побачивши над головою винищувачі, зрозуміли, краще шукати безпечніше місце, аніж квартира на 7 поверсі багатоповерхівки. Родина переїхала на Вінниччину, але через два місяці все ж повернулись до столиці.
21 ВОЛОНТЕРСЬКА КУХНЯ І ТОНИ ПРОДУКТІВ ДЛЯ НИХ
На другий день українського спротиву в Іванни почали зʼявлятися десятки запитів.
«Дзвонили, бо знають мене і довіряють. Запитували «Іванно, а підкажіть де можна зупинитись на Волині, бо ви ж знаєте рестораторів всієї України?», «Іванно, а чи є у вас контакти волонтерів зі Львова?», «Іванно, чи знаєте ситуацію на кордоні?» — розповідає вона.
Відмовити людям жінка не могла: шукала інформацію та контакти усюди. А потім передавала кожному все, що вдавалося дізнатися. Та згодом, з 28 березня, Іванна дистанційно долучилася до волонтерських кухонь «Смачної Варти».
«Я одразу сказала, що допомагатиму стільки, скільки буде потрібно», — каже жінка.
З того часу щодня кухарі-волонтери 21 ресторану складали список необхідних продуктів, господарчих товарів та відправляли Іванні. А вона, своєю чергою, мала знайти та звʼязатися з постачальниками, в певній кількості замовити продукти та домовитися з волонтерами, які можуть забрати й привезти товар до ресторанів.
«У перші два місяці війни нам активно виділяли гуманітарну допомогу, а постачальники щедро могли виділити кілька тонн продуктів або дати гарні знижки на товари. А нині все йде на спад, тому продукти закуповуємо самі. Як ви можете помітити, ціни підвищуються: на щось суттєво, на щось — ні. Один із моїх головних обов’язків — врегулювати цінову політику з кожним постачальником та забезпечити потрібний об’єм продуктів для кухонь», — пояснює вона.
Наразі для волонтерських кухонь «Смачної Варти» щотижня Іванна замовляє: 15 тонн свіжих овочів, 15 тонн мʼяса, 7 тонн круп тощо.
НЕЗАБУТНІЙ ДЗВІНОК ВІД ПЕРЕСЕЛЕНЦЯ З ХЕРСОНЩИНИ
Кожен свій день Іванна не уявляє без телефона — десятки важливих дзвінків та смс за добу по волонтерській справі. Втім, одного дня до неї подзвонив невідомий. Розмову з ним вона не може забути дотепер.
«Накопичилась втома через постійний потік важливої інформації, але я усвідомлювала, що зараз важко усім, переконана, що роблю те, що вмію. Тоді понад усе я мріяла про дзвінок від керівника, який радісно скаже: війна закінчилася і наша волонтерська робота більше не потрібна. В той момент телефон таки задзвенів, але не від нього…», — згадує волонтерка.
Чоловік перепросив та представився Олександром. Він повідомив, що сам переселенець з Херсонщини, і що нещодавно куштував благодійний гарячий боксик від «Смачної Варти», який роздавали в одному зі столичних храмів.
«На боксику була наклейка і я знайшов на сайті цей номер, тому дзвоню спитати, де ще можна отримати їжу, бо до храму більше не привозять…», — переповідає Іванна у сльозах.
Свою родину чоловік вивіз з тимчасово окупованої Херсонщини до Польщі, а сам залишився на підконтрольній українцями території — у Києві. Усі гроші він віддав родині, аби ті деякий час могли себе забезпечувати.
«Я готовий йти пішки, але скажіть, будь ласка, чи можу я десь ще отримувати безкоштовний боксик їжі?» — спитав Олександр у волонтерки.
Розмова тривала кілька хвилин, але щосекунди Іванну розривало на тисячі маленьких шматочків від болю та несправедливості, яку сьогодні переживають мільйони людей в Україні.
«Одна справа, якщо про допомогу просить дитина або жінка, людина пенсійного віку, а інше — коли дорослий чоловік, в якого не має грошей, навіть, на тарілку супу… При втечі в нього загубився паспорт, тому на той час він не міг працевлаштуватися», — пояснює Іванна.
Тоді волонтерка дала йому адреси пунктів видачі гарячих обідів, а паралельно з тим скинула гроші подрузі, аби та купила базові продукти для Олександра.
Днями пізніше Іванні вдалося домовитися за його працевлаштування до команди технічного персоналу в одну з волонтерських кухонь «Смачної Варти».
«Я запитала, чи не ображу його тим, що запропоную цю роботу. Але він беззаперечно погодився», — каже Іванна.
ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ БУДУТЬ НОВІ ОБЛИЧЧЯ ТА СМАКИ
Про те, як виглядатиме ресторанний бізнес після нашої перемоги не замислювався тільки ледачий.
На думку Іванни, яка комунікує з великим колом рестораторів та кухарів, частина закладів піде з бізнесу з різних причин.
«Ймовірно, одні не зможуть оговтатись від фінансових труднощів. Інші вважатимуть, що ресторанний бізнес у часи відбудови не буде досить прибутковим. Причин буде багато. Хтось, наприклад, не поверниться більше до України. Але так, як раніше, де кожний другий заклад гостинно запрошував до себе, тривалий час не буде», — ділиться Іванна.
Натомість гості будуть лояльнішими та вдячнішими, вважає волонтерка. Вони цінуватимуть роботу працівників ресторанів, наважуватимуться на експерименти зі смаками та памʼятатимуть, як ті допомагали під час вторгнення.
«Після війни, та й навіть уже тепер, люди почнуть жити „тут і зараз“, більше ризикувати, не відкладати життя на потім. Відтак, після перемоги на ресторанній арені зʼявиться багато нових обличь, нових форматів та смаків, і ще більше щирої української гостинності!» — резюмує Іванна.
Іванна не єдина хто щодня піклується про смачні обіди для киян під час війни. Разом із нею на кухні посилено працює відомий український ресторатор Максим Храмов, тендітна шеф-кухарка популярного ресторану Києва — Катерина Ткачу, а також шеф-кухар інстаграмного закладу — Олександр Ковриженко.