– Загалом, відсвяткували ми доччине весілля, поїхала вона, так порожньо стало, і в будинку, і на душі. Втішаю себе, що наречений – хлопець хороший, ну а якщо що, ми завжди поруч. Доньці ми так і сказали: як би життя не склалося, у тебе завжди є будинок, батьки, ми в будь-якій ситуації на твоєму боці, і приймемо, і підтримаємо! Батько каже, мовляв, ми в твоїй кімнаті навіть міняти нічого не будемо. Все залишиться як і раніше – шафа, ліжко, письмовий стіл, комод. Ти в будь-який момент можеш повернутися ДОДОМУ!
– Ну і даремно ви так, я вважаю! «Додому» до батьків повертатися дорослим дітям нічого, що б у них там в житті не трапилося! Треба йти вперед, самим вирішувати проблеми і будувати своє життя, а не до мами під крило, трохи що, стрибати!
За столиком кафе сиділи дві жінки років п’ятдесяти, мабуть, давні подруги, і жваво розмовляли. Одна з них, блондинка в окулярах, виглядала трохи вимученою. Друга – дорого і зі смаком одягнена яскрава брюнетка – навпаки, справляла враження пробивної і рішучої особи, яка знає, як жити. Брюнетка охоче ділилася своїми знаннями з подругою.
– Ми з чоловіком своїй дочці три роки тому перед весіллям сказали рівно навпаки, – мовить брюнетка. – Мовляв, дочка, все, що могли, ми тобі дали, і навіть більше. До двадцяти трьох годували, навчали, одягали, розважали, на ноги ставили, хоча за законом зобов’язані були тільки до вісімнадцяти. Далі давай сама. Нам, батькам, треба встигнути ще пожити для себе, тому, будь ласка, більше на нас не сподівайся.
– Та ну тебе, кати! – зітхнула блондинка в окулярах. – Скажеш теж, «давай сама». У житті всякі обставини бувають. І що значить «до вісімнадцяти зобов’язані, а потім ні»? За дітей завжди серце болить, скільки б років їм не було. Можна подумати, якщо дочка до тебе завтра з’явиться з вузликом, ти її на поріг не пустиш і відправиш назад до чоловіка, або на вокзал?
– Свєта, та я не далі як на початку літа відправила її назад до чоловіка – саме в такій ситуації! – засміялася брюнетка. – З’явилася наша красуня з дитиною – на той момент чотиримісячною – і сумкою з памперсами. Я, каже, розлучатися буду, напевно.
– Ось це так! – охнула блондинка. – Нічого собі! А що трапилось? Ти не розповідала.
– Так там і розповідати нема про що! Посварилися вона з чоловіком. Перестав він їй, бачте, давати гроші в декреті.
– Як перестав?
– Та так. Забрав всі карти, в тому числі і з декретними грошима, на загальний рахунок більше їм не дає. Каже, якщо тобі щось треба, скажи, я куплю. І дійсно, купує. Сам привозить продукти, платить за комуналку, якщо що потрібно дитині – одяг, іграшки, памперси – теж без проблем. Після пoлoгового будинку поїхали в магазин, купили їй пару суконь на літо, босоніжки. Але ось тільки готівкові гроші чоловік їй в руки давати не хоче.
– А чому?
– Каже, щоб не сахалася з дитиною по магазинах і супермаркетах, нічого там робити, тільки інфукції збирати. Ну, це офіційна версія. Що вже там насправді у них сталося, не знаю. Поки обидва працювали, таких проблем не було, а в декреті ось лаятися стали через гроші.
– Слухай, але так теж не можна, я вважаю! – зітхнула блондинка. – Якась сума, нехай невелика, на руках повинна бути. Хіба мало що дівчині потрібно. Гігiєнічні засоби, наприклад, або водички попити, або булочку, або журнал почитати, поки дитина спить в колясці .
– Свєта, ну який зараз журнал, двадцять перше століття на дворі! Ти багато бачила молодих мам з паперовими журналами в руках, тільки чесно? Вони зараз в телефонах сидять. Гігiєнічні засоби чоловік їй сам купує, водички попити можна з дому взяти, а без булочки і обійтися як-небудь, напевно.
– Ну, в принципі, так. Без усього можна обійтися, за великим рахунком.
– Загалом, я дочці так і сказала: чоловік тобі зраджує? б’є? знyщається над тобою? Ні! Ось і не накручуй. У тебе відмінний чоловік і немає проблем, таких, щоб розлучатися. До того ж йти тобі, кажу, з дитиною нікуди. З чого ти взяла, що ти нам з батьком тут сильно потрібна, в двокімнатній квартирі? Кажу, вирішила розлучатися – розлучайся! Але до батьків на шию повертатися не потрібно! Викликали з батьком їй таксі і відправили назад.
– Поїхала?
– Звичайно. Поїхала, живе з чоловіком, все в порядку, внучці ось уже півроку виповнилося. Поображалася на мене якийсь час, не без цього. Але зараз спілкуємося нормально.
– А з грошима як? Налагодилося? Став їй чоловік давати гроші?
– А я навіть і не питаю. Це не моя справа! Вона доросла людина, пішла жити самостійно з сім’єю – нехай живе! Нехай сама вирішує проблеми. Вона знає тепер, що ніяка кімната, хе-хе, її в нашій квартирі не чекає. Сподіватися можна тільки на себе.
А як вважаєте ви, міцний тил за спиною і батьки, які завжди на твоєму боці – це добре чи погано?
Може бути, дійсно можливість в будь-який момент піти до люблячих, які розуміють і підтримують батьків – це пастка, і дорослій людині треба не бігати від проблем, а вирішувати їх по-дорослому?
Коли сподіватися нема на кого, більшість людей так чи інакше вирішують свої проблеми самі, і в підсумку мають часом більше, ніж ліжко-місце в батьківській квартирі.
Джерело.
