Я навмисне втекла до Німеччини, типу виїхала на заробітки. Хоча тут, в Україні, мала гарну роботу і зарплату, товариський колектив. Та й директор навіть не думав мене звільняти, навпаки – ставив у приклад та нараховував премії ледь не щомісяця.
Однак, в один момент я все кинула та переїхала до Берліну. Адже втомилася від свого чоловіка Василя. Бо він тільки й умів, що пити горілку та витрачати гроші на карти.
Хоча спершу у нас все було добре. Купили власну квартиру після весілля, народили чудового сина Ореста. Але з часом чоловік все більше почав випивати. Ну, починалося з посиденьок на гаражі з сусідами, коли лагодили авто.
Потім вже на родинних застіллях та святах Вася постійно просив когось випити. “Ну ти що, мене не поважаєш?” – нарікав, коли хтось відмовлявся. А потім я тягла його (точніше, тіло) додому на плечі.
Навіть думала про розлучення, бо не сила жити з таким чоловіком. Але що мама, що свекруха та зовиця відмовляли від такої ідеї:
– Що? Уявляєш як важко буде дітей підіймати!
– Хто тебе потім візьме заміж?
– Терпи, така вже наша жіноча доля!
Але потім Вася почав підіймати на мене руку, коли ховала алкоголь чи виливала всю горілку в умивальник. Одного разу ледь синець під оком не поставив – син захистив, слава Богу. І тоді якраз я вперше задумалася про те, аби втекти від Васі. Але куди? Свого житла не маю, повертатися до батьків у село не хочу.
Тому дочекалася, коли Орест підросте та поїде навчатися в університет. Він, до речі, єдиний хто знав правду і всіляко мене підтримав у цій “пригоді”.
Чесно, в автобусі навіть плакала – така вже була щаслива, що нарешті утекла від Васі. У Берліні мешкала моя двоюрідна сестра, яка була в курсі про всі наші любовні мелодрами. Тому допомогла і роботу хорошу знайти, і житло підшукати.
І от минуло вже 8 років, як я закордоном. Орест вже одружився та має свою родину, живе в Івано-Франківську. Звісно, я приїздила до них у гості на свята, привозила гроші. Однак, син був проти. “Мамо, ми самі про себе потурбуємося, не переживай”. Тому я казала, що хай ті 500 євро витрачає на своїх діток.
Орест працює заступником директора на одному заводі з виготовлення меблів, невісточка Світланка – представник іноземної будівельної компанії. То така гарна жінка, що словами не передати, я її полюбила, як рідну доньку.
Про Василя ніхто взагалі не згадував. Нащо? Правда, доносилися чутки про його “веселе” життя. Квартиру занедбав, постійно пиячить та приводить додому друзів. Сусіди постійно викликали поліцію, але толку нема. З ранку до ночі крики, сморід та гупання. Звісно, Вася туди водив ще подружок-пиячок для розваг.
І от нещодавно я одумалася, аби нарешті покінчити з цими заробітками та повернутися додому. Хочу вже онуків няньчити спокійно, бо ростуть без мене та сумують. Коли я їду до Німеччини – то такі крики та плачі, аж у самої серце болить.
Порахувала заощадження – назбиралася пристойна сума. Переслала кошти Оресту, аби він купив мені невеличку однушку в себе на районі. А я ще рік-другий попрацюю та назбираю на гарний ремонт.
Однак, я не знаю, хто чи звідки про це житло дізналися колишні родичі. Бо вже тиждень мені телефонує та написує як не свекруха, то зовиця.
– Анно, ну годі вже. Вася нормальний чоловік. То він пішов у запой, бо ти переїхала геть. Він за тобою сумує!
– Ага, напевно ви забули як я в синцях ходила? І як він на мене з кулаками кидався?
– І що? Він вже не питиме так багато.
– Я не вірю.
– Та нормальний він мужик. Просто трохи загуляв, дай йому другий шанс
Але мені здається. що родичі переживають не за наші стосунки, а за мої єврики! Бо чула. що свекрусі потрібна якась дорога операція, зовиця теж без заробітку сидить, а в неї 4 дітей. Тому намагаються нас так помирити.
А потім син взагалі згадав, що ми з Василем не розлучилися офіційно:
– Краще зараз це зробити. Інакше вони скажуть. що ця квартира – то спільне майно у шлюбі та захочуть поділити. Я маю номер хорошого адвоката, він точно поможе.
Не знаю, що далі робити. Бачити його нахабну пику та родичів взагалі нема ніякого бажання. Що ви можете мені порадити?