Нелогічними з точки зору взаємодії гілок влади в тодішній румунській державі виявилися і два документа, оприлюднені 22 червня від ім. І. Антонеску, не враховуючи той факт, що Румунію формально очолював король І. Міхай. Це – наказ кондукетора, адресований військовим під назвою «Солдати, я вам наказую, переходьте Прут!» та заява від його імені до народу. В них румунський воєнний диктатор намагався спекулювати на почуттях тієї частини населення країни, яка була під впливом тривалої шовіністичної, антирадянської пропаганди, нав’язуючи їй ідею, що війна Румунії проти СРСР носила справедливий характер і мала за мету звільнення «окупованих» ним 28 червня 1940 р. «споконвічних румунських територій – Бессарабію, Північну Буковину та Герцаївський край». Так, о 10-й годині в вечорі 22 червня 1941 р., у своєму виступі по румунському радіо Міхай Антонеску (однофамілець І. Антонеску, його перший заступник та виконуючий обов’язки голови Ради міністрів Румунії протягом перших місяців війни у зв’язку з участю диктатора у військових операціях проти СРСР), зокрема зазначив, що розпочата війна проти Радянського Союзу не була агресією з боку Румунії, а справжньою «боротьбою за життя румунського народу», а перемога мала би бути високим «актом історичної справедливості».
Привертає увагу те, що таку ж позицію поділяють і чимало сучасних румунських дослідників. Прикладом може послужити твердження К. Сандаке – автора виданої у 2007 р. в Бухаресті книги «Європа диктатур та передумови румунсько-радянської війни», який відверто пише: «Румунія, фактично, вела власну війну – збройний конфлікт, який був виправданий безперечними історичними правами на Бессарабію, Північну Буковину та Герцаївський край». Відповідні військові дії Румунії увійшли в історію Другої світової війни як «Операція Мюнхен». В ході її реалізації постраждало мирне населення регіону. Так, лише протягом кількох днів липня 1941 р. у м. Чернівці та чотирьох населених пунктах Чернівецької області було розстріляно понад три тисячі мирних громадян.
Проте нав’язаний сучасній громадській думці міф, що І. Антонеску вступив у війну лише задля «звільнення та повернення Румунії Бессарабії та Північної Буковини», розбивається аргументами тих же румунських дослідників. Так, визнаний фахівець з питань участі Румунії у Першій та Другій світових війнах К. Кіріцеску (1876–1965 рр.) у своїй книзі «Румунія у Другій світовій війні», завершеної у 1956 р., тобто за короткий час після закінчення найбільшого у світі воєнного протистояння, писав, що в рамках обміну листами між Гітлером та І. Антонеску від 18 червня 1941 р., румунський диктатор «запевнив фюрера у тому, що сам до кінця піде у запланованих діях на Сході, додаючи, що не виставляє жодних передумов щодо військового співробітництва на території, яка стане театром військових операцій». Тобто категоричного обумовлення, що військові дії румунських військ припиняться з їх виходом до Дністра, не було. Цього не сталося і після того, як 3-я румунська армія під командуванням генерала П. Думітреску, протягом 22 червня – 8 липня 1941 р. окупувала всю територію нинішньої Чернівецької області, 9 липня отримуючи наказ перетнути Дністер.
Українські території на півдні Бессарабії були атаковані 4-ою румунською армією та 10-ою дивізією 2-ої румунської армії, яких підтримували дивізія прикордонників та 7-а кавалерійська бригада. На відміну від прискореного наступу румунських військ на території Чернівецької області, обумовленого швидким просуванням на схід німецьких військ влітку 1941 р. у напрямку Києва, бої за Південну Бессарабію затягнулися до 21 липня, що свідчить про організований супротив окупантам. Особливо виділилася Дунайська флотилія, яка тривалий час не давала румунам окупувати Кілійське гирло Дельти Дунаю. Втрати румунів у боях за Північну Буковину та Бессарабію склали 1 268 офіцерів, 568 субофіцерів та 29 741 солдат.