Я Даша, мені 21 рік. Три роки тому батьки розлучилися після 20 років шлюбу. Мама вигнала тата з дому і він переїхав жити до мене.
І кілька місяців не минуло, як тато завів собі пасію. Йому тоді було 42 роки, а його обраниці тільки-но виповнилося 18. І вона була моєю однокурсницею.
Але ж я сама їх познайомила. Пошкодувала Ларису – її батьки п’ють, іноді вона ночувала у меня. Коли вона залишилась вперше, вона, обійшовши квартиру, присвиснула:
– Вау, твої хороми?
– Ні, татові. – я збрехала. Чомусь я посоромилася говорити, що квартира моя, мені її бездітна тітка заповіла.
Одна з ночівель Лариси збіглася з приїздом тата. З його появою в моєму будинку, Лариса стала ночувати у мене все частіше і частіше, під приводом запою її батьків.
Через кілька місяців після татової появи, я поїхала до мами в гості, з ночівлею. На жаль, з мамою ми посварилися, через тата. Вона вважала, що я його повинна гнати поганою мітлою, а я за нього заступилася – все-таки він мій тато.
– Ось і забирайся тоді до свого прегарного батька! Не треба до мене їздити, без вас проживу!
Намагатися втягнути мене в їх конфлікт, було досить негарно з маминого боку. Те, що вони розлучилися, не означає, що я перестала бути дитиною одного з них. Але мама вважала інакше: тато – зрадник, я з ним, значить – теж зрадниця. Ми посварилися і мама мене вигнала. Додому я повернулася раніше, ніж передбачалося.
По всій квартирі були свічки, валявся одяг. На кухні – пляшка вина і келихи, у ванній кімнаті – ванна з піною і пелюстками. Я сподівалася, що у батьків все налагодиться. Нерозумно, звичайно, було на це сподіватися. Але вони стільки років були разом.
У прохідній вітальні, де спав тато, нікого не було. Я зайшла в свою кімнату і отетеріла: вони спали, обнявшись, в моєму ліжку. Мій тато і моя однокурсниця. Я їх розбудила. Почала кричати, що їм має бути соромно.
– А що такого? Твій тато – дорослий вільний чоловік. – усміхнулася Лариса. – Боюся, тобі доведеться переїхати: ми вирішили жити разом.
Я подивилася на тата, він відвів погляд і почав виправдовуватися:
– Мила, зрозумій, у нас з твоєю мамою все скінчено. І я маю повне право
– Маєш, але не в моєму ліжку! – перебила я батька.
– Що ти розкричалася? – запитала у мене Лариса і повернулася до мого тата. – Котик, вона повинна з’їхати. Нехай до мами своєї переїжджає. Нам з тобою і нашій дитині не вистачить місця, якщо вона тут залишиться.
Я не повірила своїм вухам: вона примудрилася зaвaгiтніти. Значить, у них це все, як мінімум, місяць. Нашіптували за моєю спиною, значить. Та й з чого вона взяла, що я кудись піду зі свого будинку? Відразу згадався її перший візит:
– Вау, твої хороми?
– Ні, татові
Ну звичайно! Потрібен їй мій тато, як сніг торішній! Їй квартиру треба! Я мало не засміялась в голос:
– Ларисо, збирайся і йди. І щоб я тебе більше тут не бачила. Це мій будинок, я тебе обманула тоді. Так що нічого тобі не обломиться.
Ларису я виставила, незважаючи на татові заперечення. Вона кликала його з собою, але він відмовився. Я знала, що іноді вони зустрічаються: закидаючи татові сорочки в прання, я звертала увагу на сліди помади. Яскраво-червоної, такий колір Лариса обожнює.
Коли ми перейшли на другий курс, Лариси там не було. Подейкували, що вона перевелася. Куди? Ніхто не знав, а номер вона змінила. Тато все так же жив у мене, зрідка не ночуючи вдома. А навесні Лариса переїхала до мене додому, разом з батьковою дитиною.
Тата я прописала до себе ще тоді, коли він тільки переїхав. А він, у свою чергу, прописав мою сестру, дочку Лариси. І їм вистачило нахабства приходити в мій будинок.
– Давай, звільняй свою спальню, там будемо жити ми. Ти ж не думаєш, що ми з дитиною повинні жити в прохідній кімнаті? А ще краще – вали до своєї матері. Тут для тебе місця немає. – зарозуміло заявила мені Лариса.
Я взяла її валізи і викинула їх в під’їзд:
– Забирайся звідси. Ти тут жити не будеш.
– Буду, тут прописана моя дочка. – посміхнулася Лариса. – Або що, ти новонароджену сестру на вулицю виставиш? Хочеш, щоб вона росла з aлкoгoліками?
Я підійшла до Лариси, виставила за двері її, потім викотила коляску з дитиною:
– Мені плювати, що твоя дитина тут прописанf. Я – власник. Я просто випишу і її, і тата під три чорти. Але ти тут жити не будеш!
Тато на мене образився за те, як грубо я обійшлася з Ларисою і його другою дочкою. Він, нарешті, зняв квартиру, забрав туди своє нове сімейство і перестав мені дзвонити. Його і сестру я все-таки виписала, через суд. Добровільно зніматися з обліку вони відмовилися.
Тепер для всіх я – погана. Вигнала тата з дитиною на руках, зі злості до того, що перестала бути єдиною дочкою. Не через хамство і нахабства, ні. З татом ми не спілкуємося з тих пір. Прикро, прикро, але годі. Удачі татові, вона йому знадобиться.
