Армія окупантів зуміла захопити Сєверодонецьк, намагається оточити Лисичанськ і готується до штурму нових цілей
Лисичанськ Бахмут і Слов’янськ
Оточення Сєверодонецька і бої за нього розпочалися після трьох знакових подій: падіння Кремінної 18 квітня, відступу ЗСУ з Попасної 8 травня, а також захоплення Рубіжного 15 травня. Відтоді Сєверодонецьк перебував майже в оточенні, з ускладненим постачанням, але попри це Сили Оборони давали настільки потужну відсіч, що ворогу довелося зруйнувати всі мости, які сполучали місто з правим берегом і Лисичанськом. Тільки після цього стало зрозуміло, що місту залишилися лічені дні. Незважаючи на це, впродовж 21-25 червня вдалося організувати відхід наших воїнів настільки вміло, що рашисти не змогли замкнути котел. Крім Сєверодонецька, ЗСУ відступили також з його околиць: Вороного та Борівського.
На південь від Лисичанська окупанти здійснили прорив у Тошківці 23 червня, а 25-го зуміли його поглибити та захопили Врубівку і Миколаївку. Український кількатисячний контингент, який опинився в оточенні, в основному силами 24-ї механізованої бригади з боєм відступив із Гірського та Золотого в бік Вовчоярівки. Після чого частину з’єднань перевели в тил для перегрупування, а частина залишилася на фронті. Лінія фронту підступила до околиць Лисичанська та пролягає між селами Біла Гора і Вовчоярівка.
Окрім того, ворог кинув великі сили, щоб таки перерізати дорогу Бахмут – Лисичанськ, яка в цьому районі є єдиним природним оборонним валом. Українські воїни зупинили наступ ворожої піхоти, який вели на Покровське з двох боків: Володимирівки та Пилипчатого. Тривають постійні бої за Берестове – ключовий населений пункт на трасі.
Південніше від Бахмута загарбники просунулися на 1 км у бік Вершини із села Роти. Це спроба обійти Бахмут з півдня, однак поки що тут у них недостатньо для цього сил.
Ще південніше окупант намагався взяти під контроль ділянку дороги Ясинувата – Костянтинівка: вів бій у напрямку Василівка – Кам’янка. Обстріли та бомбардування Нью-Йорка стали щоденними.
Тим часом російські нацисти готують наступ на Слов’янськ. Уже другий тиждень бої точаться по лінії Дібровне – Мазанівка – Долина – Богородичне. Сили Оборони відбивають ворога, а також не дають йому форсувати Сіверський Донець на північ від Слов’янська. Однак цей так званий “ізюмський” контингент рашистів, який і так був найбільш чисельний і налічував не менш ніж 20 батальйонно-тактичних груп, днями підсилили ще кількома новими танковими БТГр, які намагатимуться прорвати фронт.
Харків
Ситуація на північ від Харкова дещо погіршилася. Окупанти, які останні два тижні отримували регулярні підкріплення, зуміли відтіснити ЗСУ на кілька кілометрів на південь і захопити кілька сіл. 26 червня вони безуспішно атакували Уди, Дементіївку та Питомник.
Південний фронт
На жаль, інформація про те, що українські військові вже в Херсоні, поки що не підтвердилася. Звісно, що вони є в місті, але наразі як партизани, а не військові з’єднання.
Тим часом на півночі області ЗСУ звільнили ще 3 села – Ольгине, Високопілля і Потьомкіне. Також нашу активність відзначили росіяни поблизу села Старосілля, що на лівому березі Інгульця, між стратегічно важливими Архангельськом і Великою Олександрівкою. Очевидно, що українські воїни просочуються крізь оборонну лінію ворога, як вода крізь решето, шукаючи найкращої можливості завдати дошкульного удару та повернути правобережжя області під наш контроль.
Значущі обстріли за межами фронтової лінії
24-27 червня Росія випустила по Україні чи не найбільше ракет з початку війни. Значну частину – з літаків, які базуються у Калузькій області РФ та прилетіли на територію Білорусі, звідки і завдали ударів ракетами Х-22 та “іскандерами”, інші вже традиційно – з акваторії Чорного моря. Спочатку рашисти гатили по військових об’єктах: 24 ракети впали неподалік Житомира, по Десні на Чернігівщині випустили 10-15 ракет, по місту Сарни на Рівненщині та по військовій частині в Яворівському районі Львівської області випустили 4-5 ракет, також обстріляли інфраструктурні об’єкти на Черкащині. Кількість загиблих серед військових незначна, адже після попередніх трагічних випадків заходи безпеки військових підвищили. 25 червня з нагоди зустрічі лідерів G7 російські терористи зосередилися на мирному населенню Києва, Миколаєва, Харкова. Через такий масований обстріл наша ППО змогла збити тільки частину ракет (близько 10) на Київщині, Одещині, Хмельниччині, Житомирщині та Львівщині.
Окрім того, Харків, Чугуєвський район, Миколаїв і Слов’янськ щодня обстрілюють із артилерії та ракетами з меншим радіусом дії, наприклад “Точка-У”. Мешканців Миколаєва і Слов’янська закликають покидати міста через посилення ворожих обстрілів.
Північ Сумщини та Чернігівщини щодня обстрілюють із мінометів та артилерії з метою створення тиску на наші війська.
У тимчасово окупованому Сватовому на Луганщині українські “Точки У” завдали удару по військових об’єктах окупантів. Зранку 27 червня ще 2 склади боєприпасів ЗСУ відмінусували в Зимогір’ї та Алчевську на Луганщині.
Зафіксовано, що ракета ППО вилетіла з окупованого Алчевська, зробила дугу та повернулася в місце пуску, де потужно вибухнула. Мабуть, місцеві кулібіни щось у гаражі не так налаштували.
У Ростовській області дрон-камікадзе розбомбив Новошахтинський нафтопереробний завод.
На південному фронті нашим воїнам вдалося збити гвинтокрил Ка-52 та літак Су-27, а також знищити 3 склади боєприпасів на Миколаївщині та Херсонщині. Як би сильно окупанти не насичували о. Зміїний системами ППО, здається, ЗСУ вже навчились їх оминати. По острову знову завдано потужного удару. Радше за все, використовували комбінацію різних видів зброї, в тому числі, ймовірно, і новоприбулі американські HIMARS.