Мами не стало і тато незабаром одружився. У мачухи були свої діти, яких любили, а Марині завжди діставалося те, що вони не доїли..

0
GHARM PROVINCE, TAJIKISTAN - OCTOBER 1: A child of a migrant labourer peers out the door of her family home, on October 1, 2007, in Gharm, Tajikistan. Every year thousands of Tajik men leave their homes to find work abroad with the promise of sending remittance home to their families. Many find new partners after spending years abroad and abandon their families, leaving their wives as the sole provider for their children. Migrant's wives throughout the world are also one of the highest risk groups for contracting HIV/AIDS, due to the level of infidelity amongst migrant workers who contract the virus while abroad and transmit to their partners upon returning home. (Photo by Warrick Page/Getty Images)

Я живу давно сама, так вийшло, що в мене є гарна робота і дуже хороший дохід.

Я зібрала гроші і купила собі велику квартиру. У мого керівника саме їхали родичі за кордон жити, і вони продавали квартиру з усім вмістом. Тож я взяла валізу зі своїми речами і переїхала.

Квартира була велика, великий балкон і величезна утеплена лоджія. Йдучи з роботи, я постійно зустрічала дівчинку з зеленими очима, вона була красуня, ми познайомилися, її звали Марина.

Видно було, що дитина погано одягнена і постійно голодна, тож я її часто підгодовувала. А одного разу розпитала її про батьків.

Виявляється, у неї була сім’я – мама, тато і вона, але мами не стало, і тато незабаром одружився і привів в будинок мачуху. А у мачухи були свої діти, вона їх любила і балувала, а Марині завжди діставалося те, що вони не доїли. Мені було шкода цю дівчинку.

В цей час я познайомилася з Мішою, у них сімейний бізнес, свої міні-пекарні і справи у них йдуть дуже добре.

Міша з багатодітної сім’ї, коли він мене познайомив зі своїми батьками, то у мене було таке відчуття, що я знаю їх дуже давно.

У нас на роботі був кінець кварталу, я пізно поверталася з роботи і деякий час не бачила Марину. Але одного разу біля мого під’їзду мене чекала Марина.

На вулиці було дуже холодно, а вона була одягнена аби-як: курточка її була дуже легкою. Дівчинка попросилася до мене в гості і запитала, чи можна їй сьогодні переночувати у мене вдома.

Я забрала її до себе додому, набрала ванну, нагодувала її і вона заснула.

Коли вечір закінчився, я подзвонила коханому і розповіла йому про Марину. Він тут же приїхав до мене зі своєю мамою і попросив мене стати його дружиною, я погодилася.

Ми розписалися, весілля вирішили не робити, одразу же почали збирати документи на удочеріння Марини. Виявилося, що і батька вже у дівчинки немає, тож вона була кругла сирота.

Через три місяці у нас вже була дочка, ми були всі дуже щасливі. А через рік я наpoдила сина Артема. Марина дуже боялася, що ми до неї будемо погано ставитися, але коли вона побачила, що з народженням дитини до неї не змінилося ставлення, одразу заспокоїлася.

Час минав, діти виросли, Марина зараз лікар-oнкoлoг, а син Артем ще вчиться в медичному інституті.

Ми – щаслива родина. Марина знає, що ми їй не рідні, але вона ніколи про це не говорить.

А тут вона приходить, приводить свого хлопця і каже, що він їй зробив пропозицію руки і серця, і наша дочка відповіла йому, що згодна.

Я знала, що колись прийде час і вона вийде заміж, піде від нас, але не думала, що це станеться так швидко.

Ну, як швидко – коли ми її забрали, їй було 4 роки, а зараз вже 28 років. А я і не помітила, як минув час. Мені все здається, що вона ще маленька.

Я дуже щаслива за свою дочку. Вона щаслива, а значить – щасливі і ми.

Джерело.

Loading...

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я