Дві дочки дуже швидко продали материну хату. Гроші розділили. А маму забрали до себе: місяць вона була в однієї, а через місяць та матір вже везла до іншої дочки. Отак возили неньку повз її хату, яка вже належала чужим людям. Вона так сумно дивилася у вікно автомобіля..

0

Зараз я згадала історію, яка відбулася колись у нас в селі. Справа, звичайно, була ця дуже багато років тому. Відтоді спливло чимало часу, але це питання, на жаль, і зараз залишається дуже актуальним.

Тоді біля нас жила сусідка – бабуся Стефа. Дуже хороша, добра бабуся, весь час приходила до моєї мами в гості, приносила парне молоко і власні свіжоспечені булочки. Я ще в школі вчився тоді і дуже любив коли бабуся Стефа приходила вечорами до нас додому. Вона мала двох доньок. Дочок її я не знав, вони рідко приїжджали, хоча жили і не так далеко від нас, в сусідньому районі.

Одного разу мама прийшла додому якась стривожена, сумна зовсім, я запитав у неї що сталося, а вона відповіла, що сусідка наша, бабуся Стефа, надумала свою власну невеличку хатину продавати. А ми так звикли до неї, особливо мама, бабуся вже була для нас дуже близькою людиною. І мама турбувалася хто тепер буде нашими новими сусідами, хвилювалася, щоб то були хороші люди. А ще вона відразу сказала, що бабусі Стефі не варто отак просто продавати хату і залишатися без власного куточка. Але хто ж її – чужу людину, буде слухати. Мама це розуміла, тому, коли розмовляла про це з сусідкою, особливо не наполягала на цьому.

Виявляється, що ця бабуся Стефа продавала хату, бо дочки не могли поділити будинок матері, а одній з них гроші були терміново потрібні. Ось і зійшлися на тому, щоб материну хату швидко продати, гроші поділити між ними двома, а маму забрати до себе. Все б добре, але все вийшло зовсім не так як хотілося. Бабусину хату вони продали вже аж надто швидко, у нас з’явилися нові сусіди. І, як потім виявилося, мама хвилювалася даремно. Вони хороші та дуже порядні люди, ми з ними тоді добре подружилися. А ось з бабусею Стефою сталася ще та історія, чесно кажучи, для мене вона дуже сумною виявилася! Дочки домовилися, що мама буде жити у них по одному місяцю. І як тільки місяць закінчувався, одна дочка з речами відправляла маму до іншої.

Ось так і возили бабусю щомісяця з речами одна до одної. Все село сміялося над цією історією, а мені було дуже шкода бабусю.

Я раз бачив, коли приїжджав до мами в село, як вона їхала в машині і так сумно дивилася у вікно. Помахав їй рукою, вона мене ніби як і не впізнала зовсім. Я до цих пір не можу забути ту таку давню, але таку сумну історію.

Як можуть рідні діти, а тим паче дві рідні доньки так вчинити з рідною мамою? Як можна позбавити бабусю рідного кута і продати будинок, де бабуся прожила все життя? Я навіть й подумати не можу, а ще кажуть, що сини залишають матерів. Але справа в тому, що перш за все потрібно бути доброю людиною. Я досі не можу забути ту бабусю, думаю ніхто б не хотів зустріти таку старість.

Loading...

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я