У Нідерландах люди більш консервативні у їжі. Їм треба бачити та знати, що саме приховано у голубцях чи варениках. На дні народженні можуть пригощати гостей лише чіпасим та обов’язково запросять на святкування мінімум за місяць. Про це розповіла киянка Юлія Риндіна, передають Патріоти України та пропонують вам прочитати її історію.
В Україні вона займалась організацією творчих заходів та майстер-класів з живопису. Майже рік тому Юлія переїхала жити до хлопця в місто Еммен на півночі Нідерландів. Там вона поки не працює, вивчає голландську мову та культуру, відвідує курси для водіїв та періодично мандрує містами країни, щоб краще пізнати Нідерланди.
Через три роки може отримати громадянство. Але для цього треба скласти екзамени на знання мови, суспільства та пройти професійну орієнтацію. «У Нідерландах, якщо приїжджаєш з метою створення родини, офіційно реєструвати шлюб не обов’язково, — розповідає Юлія, — Зараз активно займаюсь вивченням голландської мови, яку почала вчити ще у Києві. По приїзду в Нідерланди спочатку ходила на безкоштовні курси з волонтерами. Це гарний варіант для соціалізації, проте не достатньо професійний. Викладачі часто — це активні волонтери-пенсіонери з колишніх вчителів, яким хочеться бути корисним суспільству».
Також дівчина відвідує на курси для водіїв. Спочатку треба успішно скласти іспит з теорії. Потім дають сертифікат, що дійсний півтора року. За цей час необхідно здати практику.
«Багато емігрантів, як і самих голандців, з другого чи третього разу здають екзамени на права. Тут це справа не одного дня, як в Україні. Купити документи не можна, бо просто немає корупції, — зазначає Юлія, — Як тільки ти отримуєш права, ти вже на рівні з усіма іншими водіями. Не треба ще два роки їздити зі знаком учня. Й усі дотримуються правил: якщо треба їхати 100 км на годину – то їдуть 100».
Декілька місяців тому Юлю на велосипеді збила машина. Так дівчина на практиці познайомилась із роботою поліції, лікарів та страхової фірми.
«За кермом був старенький дідусь, який сам дуже перелякався. Не міг навіть сказати слово. Оперативно відреагували перехожі. Вони поклали мене на землю, аби мені не стало зле у разі травми. Через 5 хвилин приїхала швидка допомога та через 7-10 хвилин під’їхали поліцейські, — розповідає Юлія, — У мене не було важких травм, тому відвезли до місцевого терапевта. Там мене ще раз оглянули та вже потім родичі забрали додому».
Через декілька днів з Юлею зв’язалась волонтерська служба, яка безкоштовно допомагає з юридичними питаннями постраждалим у різних ситуаціях. До неї додому приїхав правозахисник, проконсультував як вирішити справу зі страховою компанією, щоб отримати компенсацію збитків. Розповіли, що можна було б підключити адвоката, тоді сума компенсації може бути більшою. І за послуги спеціаліста також має платити страхова компанія.
«Компенсацією займається страхова компанія водія, якщо він заподіяв шкоду комусь чи щось поламав. Через 3-4 тижні отримала компенсацію, в сумму була включена компенсація за велосипед, травми найнижчої категорії, ліки, непрацездатність . Сума у кожному випадку різна, — зазначає Юлія, — У мене був поламаний велосипед. І я надала чек з майстерні, де написали скільки б коштував ремонт. Плюс я описала які травми отримала: синці, був забитий палець на нозі, витрачала гроші на медикаменти. Вказала скільки часу не могла ходити, скільки днів хлопець не ходив на роботу та допомагав мені. Це все враховувалось при розрахунку компенсації».
Багато хто зі знайомих дівчини скаржиться на медичну систему у Нідерландах. Медична страховка у країні обов’язкова та коштує близько 100 євро у місяць без послуг стоматолога. З будь-якими скаргами треба спочатку йти до сімейного лікаря. Такий лікар часто не знаходиться у лікарні, він має декілька кабінетів у жилому будинку з усім необхідним для огляду обладнанням.
«Жартують, що у 80% випадків лікар порадить приймати парацетамол. І тільки зрідка направлять до іншого спеціаліста. Або можна піти у приватну клініку, але це дуже дорого, — ділиться Юлія, — Я була у лікарні тільки у зубного лікаря. Раз у півроку мені роблять огляд по страховці. Лікар бере спеціальний мікроскоп з камерою та кожний зуб показують на екрані. Пломбу мені зробили за 10 хвилин. Без страховки, це коштує приблизно 130 євро. За коронку треба 3-5 тисяч євро».
Вдома для хлопця іноді готує борщ, деруни, вареники. Але найчастіше звичні для нього страви з картоплі, овочів, риби чи м’яса. Продукти купує у великих мережевих супермаркетах. На місяць витрачає близько 300 євро на двох.
«Помітила, що тут не люблять страви із багатьма компонентами, коли усе намішано у тарілці. Навіть голубці для них дивні. Спочатку питають, що у середині, потім з обережністю куштують. Люди більш консервативні та завжди мають знати, що вони їдять, — зазначає Юлія, — Деякі речі дивують. Наприклад, на дні народження знайомих на столі були одні чіпси. Ще раз зрозуміла, що я не в Україні. Навіть тут я готую стіл, а не пригощаю снеками компанію».
Юля розповідає, що перейняла звичку планувати. Але не на рік, на декілька місяців на перед. Наприклад, на день народження запрошує за місяць до святкування. Також полюбляє спостерігати на різними ситуаціями, поведінкою, реакціями людей і прийняттям рішень в загальному.
«Запам’ятався випадок у супермаркеті. Дівчина з двома дітлахам розраховувалась на касі і одна баночка чогось там не хотіла скануватися, євро на 3-4. Касир декілька разів по рації запитала колегу про штрих-код, але знайти його колеги не змогли і касир просто подарувала банку! Зайнято це все 2-3 хвилини, як звичайне обслуговування, ніяких адміністраторів не знадобилося, — ділиться Юлія, — А після новорічних свят було встановлено стенд з нерозпроданими новорічним печивом. І кожен покупець міг взяти безкоштовно одну упаковку. Приємні дрібниці, від яких віє турботою»
Юля зізнається, що ще звикає до нової країни та сумує за родичами у Києві й за самим містом, де прожила все життя, живуть усі друзі. Також їй не вистачає й колег, з якими вона організовувала арт-події. Поки що тільки мріє реалізувати себе та знайти своє місце у новому оточенні. Хоче знайти гарних друзів, які б були поряд у будь-якій ситуації.