Вітчим виховував мене 20 років, а я не змогла назвати його татом!

0
25

Коли ти маленький, не розумієш багатьох речей. Я не розуміла в свої сім років, чому нас покинув тато?

Тато для мене був найкращою людиною на землі. Ми постійно з ним грали, проводили час – я дуже його любила. В один день все змінилося, він зібрав речі і поцілував мене в маківку вийшов з квартири. Більше він не з’являвся на порозі нашого дому.

Мама пояснювала, що просто так буває. Що розлюбили один одного. А я злилася на неї! Пізніше, вже, будучи дорослою, я знала, що у тата була кoханка, яка зaвагiтнiла від нього. До неї він і пішов. Бачитися вона заборонила нам, а він і сперечатися не став.

Мама отримувала алiменти, працювала. Не можу сказати, що ми голодували – нам вистачало грошей. А ось уваги мені не вистачало – мама вічно на роботі, а ввечері прибирання, готування, прасування – не до мене.

Коли мені було 10 років, то мама вийшла заміж за дядька Вітю. Я ненавиділа вітчима!!! Я вважала, що мама спеціально вигнала тата, щоб привести в будинок іншого. І хоча минуло три роки з того часу, все одно вважала, що вона спеціально все.

Вітчим до мене ставився добре, незважаючи на мої викрутаси. Балував мене, але я все згадувала тата. А тато не дзвонив і не бачився зі мною. Будучи вже підлітком, я вирішила знайти батька. Я втовкмачила в свою голову, що мама просто його не пускає до нас.

Батька я знайшла, працював він в тій же автомайстерні, що і в той час, коли жив з нами. Роботу на відміну від сім’ї він міняти не хотів.

Пам’ятаю, як прийшла до нього – впізнав він мене не відразу. Коли дізнався, то я зрозуміла, що не буде тієї зустрічі, що я собі нафантазувала. Не кинувся мене обнімати батько. Він взагалі виглядав чужим і відстороненим. Від нього сильно пахло пеpегаpом, і як зрозуміла навіть в той момент, він був напiдпитку.

Я все таки кинулася йому на шию, і почала кричати як я скучила. Він відсторонив мене і сказав: «Іди».

– Тату, та мама не дізнається . Не бійся!

– Я сказав йди звідси! Зараз дружина моя прийде! Мені не потрібні неприємності ще через тебе.

– Ну тату!

– Пішла геть!!! Ви мені не потрібні. Скажи своїй матері, щоб не посилала тебе більше до мене.

Додому я прибігла в сльозах, не втрималася і розповіла вітчиму. Пам’ятаю. Як він обiйняв мене і сказав:

«Десь вибуло, десь прибуло. Так буває. Ну я ж тебе люблю … Не плач … може морозивко настрій підніме? ».

Коли мама прийшла додому, то вперше побачила, як ми з вітчимом дивилися фільм, реготали і об’їдалися морозивом. Поїздка до мого батька стала нашим секретом.

Коли я закінчила школу, то намагалася вступити в інститут, але на безкоштовне так і не змогла поступити. Пам’ятаю той відчай, який у мене було на душі. Сиділа ввечері за столом і мовчки колупала вечерю.

– Чого сумна така? – запитав вітчим.

– Дядь Віть, ну ти ж знаєш. Тепер через рік тільки знову пробувати.

Він встав з-за столу і вийшов, повернувся зі стопкою грошей. Виявилося з першого дня нашого спільного життя він відкладав гроші дочці на інститут. А дочка для нього була я. Пам’ятаю як ридала, потім верещала від щастя.

Поки я вчилася в інституті – мама пoмepла. Але з вітчимом ми не перестали спілкуватися, коли я вийшла заміж і у мене наpодився син, то він часто приїжджав поняньчитися, а нас відправляв з чоловіком провести час удвох.

Незабаром вітчима теж не стало. Пам’ятаю, який це був удap для мене. Він виховував і дбав про мене 20 років. Я рідному батьку була не потрібна, а вітчим робив все для мене і мами.

Найбільше шкодую, що для мене він був дядьком Вітею, так хотіла його татом назвати і не назвала. Шкодую.

За матеріалами.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я