Луцьк. Маршрутне таксі зупинилось, щоб забрати пасажирів. Серед них хлопчина у старому камуфляжі з величезною дорожньою сумкою. Обличчя втомлене, але щасливе. Видно, що їде додому. Простягає водієві 5 гривeнь за проїзд.
— Хлопче, те що ви робите для нас ціни немає. Забери гроші. А мамі на подарунок маєш?
Боєць усміхнувся:
— Все добре. І мамі і сестричці купив.
— Дивись. Якщо потрібно, не соромся!
Їдемо. За водієм сидить жінка років 65, ніби про себе, але щоб всі чули бурмоче російською: — Не дадут никак Донбасу жить.Чего туда лезть. Людей убивать..
Маршрутка зупиналась. Водій відчинив двері, зайшов до салону, взяв незадоволену пані під руку, простягнувши 5 гривень.
— Шановна, мені здається, що ви сіли не в ту маршрутку. Нам з вами не по дорозі.
І дуже ввічливо спровадив її з салону. Повернувся до пасажирів і ,ніби виправдовуючись, сказав:
— У мене син загинув на Донбасі, а в дружини серце не витримало…