Два бійці у нещодавно звільненому селі.
— Стояли на посту. Повз іде бабуся з банкою молока. Запитали в неї, де можна придбати (в селі нічого не працює, а в пайках вже ненависна каша з тушонкою).
— А у Лідки, ето чєрєз дом возлє аптєкі, зєльоний забор – нє ошібьотєсь, он там одін такой. Только завтра ідітє, утром у нєйо точно будєт, — відповідає вона.
Подякували. Зранку, попередили командира і пішли. Там йти максимум хвилин 10, та все одно треба вдвох, зі зброєю. Знайшли швидко. Хазяйка у дворі.
Побачила нас, — то хотіла забігти в хату, але ми її покликали, підійшла до нас.
— Добридень!, — кажемо, — Ми до Вас за молоком. Нам сказали, що у Вас є.
— Ой-ой у мєня мало.
— Ну давайте, скільки є.
Винесла 2 банки по 3 літри.
— Чудово, — приймаю банки, — А скільки грошей?
— Ой, я і нє знаю
— Як не знаєте, Ви ж молоко кожен день продаєте?, — кажу здивовано
— Ну у мєня ж дєті, а сєйчас такіє цєни високіє, лєкарств нєту…, — на очі сльози навертаються
— Та ви просто скажіть, скільки
— Сєйчас, посмотрю
Забігла в хату. Ми з напарником один на одного подивились. Стоїмо жартуєм: — Чого то вона? — Це ми з тобою темні, а вона мабуть побігла біржеві індекси та котіровкі валют дивитись. — Та не матюкайся.
Повертається Лідка. У руках хусточка, а з хусточки стирчать кілька купюр по 100 грн. Простягає нам..
— Вот всьо, что єсть. Мнє дєтєй корміть.
Товариш стоїть дивиться, я наче починаю розуміти.
— Тьху! Скільки ми Вам за молоко винні?… Ми Вам сколько за молоко должни?
Сунув їй в кишеню 150 грн, порадив менше росТБ дивитись та й пішли.