Після довгої розлуки, пішов до коханої і потрапив на шикарне весілля. Кому ж потрібен молодий лікар з бідової сільської родини. Такої, що навіть була одна пара кросівок на всіх

0
88

Я з дуже бідової сільської родини. Такої, що навіть була одна пара кросівок на мене і ще декількох братів та сестер — на «виріст».

З далекого села, прості батьки. Але було одне залізне бажання — вирватись з цих злиднів та бідноти. Розраховувати міг сам на себе. З першого класу в прямому розумінні слова «гриз» підручники. На гроші, які заробляв з молока чи горіхів, чи призові за виграні олімпіади, купував не футболки чи джинси собі та братам і сестрам, а книжки.

До дірок на сторінках штудіював книги – від Шевченка до Рея Бредбері, від органічної хімії до живопису часів Відродження. Йшов на п’ятірки з першого по одинадцятий. Чого мені це коштувало? Можете уявити, але краще не треба.

Я обрав вуз, куди було найважче вступити — медичний. Звісно, про платне відділення мова не йшла. Бо це був би просто вирок моїм батькам, братам та сестрам. Роздоріжжя — або армія, або омріяне студентство! І я пройшов! На безкоштовне! Сам! Радості та гордості у моїй великій родині не було меж.

Ви не уявляєте, як мені було зубрити анaтoмію, фiзiолoгію, хipyргію, лікyвaльну справу, латину та ще тисячі хитромудрих наук. А після важкого навчального тижня їхати в село допомагати батькам та братикам і сестрам. І моя хоч і скромна, але стабільна студентська стипендія стала їм у пригоді. Я вчив, вчив, вчив, а зі старших курсів ще підробляв на «швидкій». Знову завдяки своїм знанням та таланту став одним з найкращих.

Звісно, про кохання та стосунки при такому щільному графіку навчання мова не йшла. Втім, воно прийшло зненацька. Взаємне та гарне, щире. Дівчина із міста. Так, ми були щасливі. І знаходили час бути разом. Думали й про весілля.

Втім, минув й час мого навчання. І мене, простого лікаря без «блату», очікувало відпрацювання трьох років у будь-якій лікарні України. Я це чудово розумів. Три роки — це не термін, не 25 років рекрутства, до того ж є телефон та Інтернет. Мої батьки, брати та сестри були раді й цьому. Моя кохана теж. Зголосилась чекати!

І я поїхав на інший край країни. Піднімав медицину у селі, схожому на моє рідне. Чесно кажучи, мені було легко працювати. Я навіть допоміг, крім лікарської роботи, вступити до вузів декільком хлопцям та дівчатам, які мали талант і здібності, аби вивчитись та здійснити їхні мрії.

Із коханою спілкувався спершу кожного дня. Але далі спілкування ставало все пріснішим і пріснішим. Я терпів, бо розумів — далека відстань, розлука, та й вона ж не може сидіти за сімома замками. Думав, зустрінемось — все буде добре.

Так, думав, що може бути інший і сам все розумів. Але вірив до останнього. І ось «випливла» лікарська вакансія у моїх рідних краях. Звісно, я перевівся додому. Ближче до батьків, родини, коханої. Першого ж вечора пішов до неї. Із квітами, шампанським. Не зателефонував їй, бо хотів зробити сюрприз! І потрапив на шикарний весільний банкет.

Як ви вже зрозуміли, своєї колишньої коханої. Ну що! Розвернувся та й пішов, аби ніхто не бачив. А шампанське розпив із своїми рідними й близькими та універівськими друзями з нагоди повернення, квіти відвіз у село мамі та сестрам! Ось і все!

Чесно кажучи, особливого відчуття, що тобі наплювали в душу, немає. Бо ж я вже дорослий чоловік, який все розуміє. Та й життя і медична робота примушували мати справу із усякими людськими драмами й комедіями.

Так, я сам створив себе. Зі злиденного хлопця став лікарем людських душ та сердець. Так, я маю повагу, пошану рідних й близьких, братів та сестер, які, до речі, теж пішли моїм — медичним шляхом, друзів і головне — улюблену роботу, за яку ладен віддати душу та серце.

Але все одно коти на душі шкребуться.

З повагою, Олег

фото ілюстративне

Джерело

Loading...

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я