додому Блог сторінка 637

Хлопчику ти герой! П’ятирічний хлопчина врятував молодшу сестру з пожежі, а потім ще й собаку виніс з полум’я

0

У штаті Джорджія, США, п’ятирічний хлопчик Ной Вудс виніс з пожежі свою дворічну сестру, після чого повернувся, щоб урятувати собаку.

Про це повідомляє Bartow County Fire Department.

Ной прокинувся, коли відчув вогонь у кімнаті, де він спав зі своєю дворічною сестрою.

Ной взяв дівчинку й витяг її з будинку через відчинене вікно. Після цього він повернувся в будинок і виніс звідти собаку.

Потім він побіг до сусіднього будинку, де живе його дядько, і попросив про допомогу.

В будинку на момент пожежі спало ще шестеро членів сім’ї.

Пожежна частина штату вручить хлопчику нагороду за рятування життя.

Якщо у вас залuшuлася радянська швейна машuнка, тоді вu баrата людuна

0

Зараз ми розповімо вам що особливого в цих радянських швейних машинках! Антиквари божеволіють!

Впевнена, багато хто з вас пам’ятають стару бабусину машинку. На якій підшивали штори, шили сукні і вбрання, так як був величезний дефіцит одягу. Пелюшки, сорочечки — рятувала тільки вона.

Загадковий дерев’яну скриньку з ключиком таїв у собі цілий світ краси і творчості. З прокруткою коліщатка починалося твориться щось, бабуся могла зшити прекрасний сарафан буквально за пару годин.

Якщо ж ви не пам’ятаєте таких агрегатів, то освічуємо: це знамениті радянські швейні машини Подільського Механічного Заводу. буквально 30-40 років тому машинка була в кожному сім’ї!

Пам’ятаю, в дитинстві мені дуже подобалося розглядати бабусину швейну машинку. Я була в захваті від хитромудрих кольорових візерунків на чорному лакованому корпусі і міг довго розглядати ажурний орнамент, яким були щедро прикрашені металеві деталі.

Сучасні швейні машинки давно вже перетворилися в звичайний інструмент, і жодному виробникові навіть в голову не прийде так витончено їх прикрашати. Так чому ж радянські вироби з Подольська були такими ошатними?

Виявилося, що свою історію подільські швейні машини ведуть ще з дореволюційних часів, а їх прототипами стали вироби знаменитої фабрики «Зінгер»! В ті часи був розквіт стилю модерн, і навіть самі звичайні речі і предмети виробники намагалися максимально прикрасити.

Компанія «Зінгер» була заснована в 1851 році і незабаром стала найбільшим виробником швейних машинок. Продукція цієї американської фірми була відома в усьому світі, в тому числі і в Росії.

Але до початку XX століття поставляти в Росію швейні машинки з-за океану стало невигідно, адже з’явилося безліч конкурентів, що пропонують схожі вироби за меншу ціну. тоді керівництво компанії «Зінгер» вирішило заснувати виробництво швейних машинок в Підмосков’ї.

Для цієї мети була викуплена земля в містечку Подільському. У той час це було зовсім маленьке поселення, що налічувало всього 5 тисяч жителів, тому будівництво нового заводу обійшлося порівняно дешево. Буквально під боком була залізниця, що робило розташування фабрики надзвичайно вигідним.

Всього за десяток років новий завод «Зінгера» став одним з найбільших в Європі. Перед початком Першої світової війни фабрика випускала 600 000 швейних машинок на рік! Тільки на території Росії було понад 3 000 фірмових магазинів компанії, до того ж машинки відправляли клієнтам поштою.

Продукція російського «Зінгера» високо цінувалася і за кордоном. Подільські машинки охоче розкуповувалися як в європейських країнах, так і в Китаї, Японії і Персії. До 1914 року Росія займала друге місце в світі по збуту швейних машин після США, продаючи їх щорічно на суму 63,5 млн рублів!

У Санкт-Петербурзі був побудований розкішний офіс компанії, який і зараз прикрашає собою Невський проспект. Крім своєї краси, будівля могло похвалитися цілою низкою передових технічних нововведень, дивує городян на початку XX століття, починаючи від ліфтів і закінчуючи автоматичним очищенням даху від снігу.

До речі, саме в цій будівлі нині розташований офіс компанії «ВКонтакте»!

На щастя, обладнання заводу вдалося зберегти, і в 1923 році виробництво швейних машинок «Зінгер» було відновлено. Тільки тепер вони випускалися під назвами «Госшвеймашина» і «ПМЗ» (Подільський механічний завод).

Конструкція швейної машинки «Зінгер» виявилася настільки вдалою, що виробництво подібних машинок тривало протягом кількох десятків років фактично без змін! Навіть декор залишився практично тим же, а модні візерунки початку XX століття стали фірмовою рисою подільських виробів.

До речі, зі старовинними швейними машинами пов’язано безліч легенд. Згідно з однією з них, в 1998 році компанія «Зінгер» оголосила про пошук своїх машинок з серійним номером, що починається з одиниці. З чуток, щасливого власника такого раритету очікує винагорода в розмірі від 30 тисяч до мільйона доларів, тому антиквари почали масово скуповувати машинки. Офіційного підтвердження цьому немає, але, як то кажуть, диму без вогню не буває …

За іншою легендою, ранні зразки російських «Зінгер» містили в собі цінний метал паладій. А недавно навіть з’явилася чутка, що в оригінальних голках раритетних машинок знаходиться рідкісне речовина — червона ртуть!

Як бачиш, старі швейні машинки — це набагато більше, ніж простий інструмент.

І якщо тобі сподобалася історія «Зінгера» з Подольська, поділися статтею зі своїми друзями.

5 українськuх монет, які можна досuть дороrо продатu…

0

Найдорожче продаються копійки, які були випущені малим тиражем або за особливих умов

Українці люблять колекціонувати монети. На їх продажу в інтернеті можна заробити від 300 до 3500 грн.

Найдорожче продаються копійки, які були випущені малим тиражем або за особливих умов, зроблені з нестандартного матеріалу, пише Gazeta.ua.

1 коп. 1996 року випуску. Ціна – 300-1200 грн.

“Ця монета вийшла невеликим тиражем для продажу колекціонерам в нумізматичних наборах Нацбанку. Деякі копійки потрапили в обіг. Від інших відрізняються тим, що їх притягує магніт”, – говорять експерти інтернет-аукціону Сrafta.ua.

10 коп. 1994 року випуску. Ціна – 1000-1150 грн.

Монету випустили невеликим накладом для заміни зіпсованих грошей. Особливість – ягоди калини на лицьовій стороні крупніші, ніж у інших монет такого номіналу.

25 коп. 1992 року випуску. Ціна – 1250-1750 грн.

Монети карбували в Англії невеликим тиражем. Запустили в обіг в 1996 році. Найдорожче коштують 25 коп. із втисненим тризубом.

25 коп. 1995 року випуску. Ціна – 1500-2500 грн.

Виготовили в якості пробної на Луганському верстатобудівному заводі. Фахівці вважають, що було випущено близько 20 тис. штук. Для порівняння, в 1996 році Нацбанк викарбував і пустив в обіг понад 100 млн. монет. 25 коп. бувають із дрібною та крупною рискою на ребрі. Останні коштують удвічі дорожче.

5 коп. 1994 року випуску. Ціна – 2500-3500 грн.

Ці 5 коп.- найрідкісніші. Партія була пробною. На Луганському верстатобудівному заводі випустили близько 300 шт.

Я cтояла пiд дверuма onеpацiйної i молuлась. Тiльки не це! Якщо лiкар Гнатuшак I.Б. — той самuй колuшній учень з 10-Б, мій сuн npupеченuй

0

Я стояла пiд дверима операцiйної i молилась. Тiльки не це! Якщо хipург Гнатишак I.Б. — той самий колишнiй учень з 10-Б, мiй син приречений.

Господи, нехай це буде просто збiг прiзвища та iнiцiалiв. Чи мало на свiтi Гнатишакiв I.Б.! I чому обов’язково Iгор Борисович? Може, цього хiрурга, котрий зараз бореться за життя мого Вiктора, звуть
Iваном Богдановичем або ж Iллею Бронiславовичем. Боже, будь ласка!

“Який з того Ігора лiкар?!”

Я поринула у спогади далекого 1985 року.

— Тамаро Петрiвно, я покликав вас з приводу Гнатишака. То що ви вирiшили?

— Я вже казала: чотири — з натяжкою. Про п’ятiрку не може бути мови.

— Не бiда, з таким батьком, як у нього, поступить.

— Будьмо вiдвертими, гаразд? Ви ж розумiєте, що таке медiнститут у столицi… Так, Борис Львович Гнатишак обiймає посаду другого секретаря райкому. Але в “обкомiвцiв” i “кагебешникiв” теж є дiти, якi марять медициною. Ну i “торгашi” зi зв’язками своїх дiток туди впихнуть. I наш Гнатишак не може з ними тягатися — не той рiвень. От якби ми Iгоревi золоту медаль дали, тодi за спiвбесiдою вiн пройде. А в нього лише одна четвiрка виходить, з вашого предмета.

— Медаль дають за знання.

— А хто виграв обласну олiмпiаду з хiмiї i мiську — з бiологiї? Гнатишак! Чи ви забули?

— Я не кажу, що Iгор не знає цих предметiв. Але iсторiю — нi.

— Та вивчить вiн її до випускного iспиту!

— Не вивчить, Євгене Дмитровичу. Iсторiя — не лише маpксизм, квiтневi тези Ленiна i пленуми КПРС, — iронiчно зауважила я. — Не сперечаюсь, у цих питаннях Гнатишак “пiдкований”. Завчив десяток стандартних кон’юнктурних фраз i сипле ними. Так i до медицини поставиться згодом: поверхнево, щоб тiльки iспит скласти, а там — трава не рости. Який з того йoлопа лiкар?!

— Ви хоч уявляєте, що зi мною буде? — пригнiчено запитав директор. — Менi тричi телефонували з управлiння освiти, двiчi — з райкому партiї. Питали, чи справдi вiдповiдаю своїй посадi, якщо не можу провести роз’яснювальну роботу з пiдлеглими.

— Боїтесь за своє крiсло, Євгене Дмитровичу?

— Я, Тамаро Петрiвно, 15 рокiв у ньому сиджу. I за мого керiвництва школа пiднялась, ви не можете не бачити цього.

— Ви справдi гарний директор i професiйний педагог. Гнатишака, як i я, наскрізь бачите. А тому добре розумієте, що правда на моєму боці.

— Ну… Я не затримую вас бiльше.

Через два днi Євген Дмитрович покликав мене знову. I простягнув конверт. Я не вiрила своїм очам:

— Ви пропонуєте менi грошi?!

— Нi-нi, це путiвка в Туапсе для вашої матерi в дуже гарний санаторiй, — знiтився директор. — Ви якось казали, що в неї подагpа, от Борис Львович, тато нашого Гнатишака, вирiшив допомогти…

Я не дослухала i гучно гримнула дверима директорського кабiнету.

Це вiн!

На випускному iспитi Гнатишак щось мимрив на два питання бiлета, але мої елементарнi додаткові питання ввели його в ступор. Я наполягала, щоб ставили трiйку. Інші члeни комiсiї одноголосно зiйшлись на п’ятірці. В результатi отримав в атестатi четвiрку.

Я зробила усе, аби нахаба i нездара Гнатишак не змiг калiчити людей. Але виходить, що завдяки впливовим батькам вiн все ж “пролiз” у медицину? I тепер життя мого єдиного сина — в його руках.

— Чому ж ви на схiдцях сидите, жiночко, — голос медсестри повернув мене в реальнiсть. — Вас все одно у вiддiлення не впустять. Пройдiть у коридор, там стiльчик є, присядьте.

Я кинулась до неї:

— Голубонько, скажiть, а як вашого хiрурга Гнатишака звуть?

— Iгор Борисович, — усмiхнулась дiвчина. — Вам дуже пощастило, що саме вiн чергує сьогоднi. Iгор Борисович у нас найкращий, в нього руки золотi. Все буде добре з вашим сином, ви тiльки вiрте.

— А скiльки рокiв Гнатишаковi?

— Десь 40… Нi, мабуть трiшки бiльше. Вiн був вiйськовим медиком, ще зовсiм молодим iнтерном у “гарячих точках” опеpацiї проводив.

Моєму колишньому учневi зараз має бути 44. Все сходиться. Але повiрите в те, що лобуряка-мажор став найкращим у своїй справi та ще й на вiйнi був… Нi, цього не може бути.

Я так i залишилась сидiти в коридорi на схiдцях i знову поринула в спогади. З нового навчального року менi не дали класного керiвництва i забрали кiлька годин, що суттєво позначилось на зарплатi. Євген Дмитрович позбувся директорської посади i став простим учителем працi. Тато Гнатишака таки помстився нам.

Дверi опеpацiйного вiддiлення вiдчинились, i я почула, як чоловiчий голос спитав: “Де та жiнка? Хто вона йому? Мама? Зараз пiдiйду”. Я кинулась до високого статного чоловiка в масцi, але вiн зупинив мене жестом: “Заждiть, я приведу себе в порядок”. А я вдивлялась у його втомленi карi очi й тiшилась: “Не вiн! Не той легковажний нахабний молодик, який звик брати вiд життя усе, що йому заманеться…”

Але коли хiруpг зняв маску i знову пiдiйшов до мене, я зрозумiла, що помилилась. Передi мною стояв мiй колишнiй учень Гнатишак, синок партiйного “божка”. Той самий Iгор, якого я колись “зрiзала” на випускному iспитi, щоб не пустити в медицину. I вiн теж мене впiзнав, обiйняв за плечi.

— Тамаро Петрiвно, як же я радий вас бачити! Шкода тiльки, що за таких сумних обставин. Але ви мусите тiшитись: ваш син у сорочцi наpодився. Найстрашнiше уже позаду”. Iгор, чи пак Iгор Борисович, сипав медичними термiнами, пояснюючи, яких тpaвм зазнав в автoмoбiльнiй aвapiї Вiктор, але я нiчого не розумiла i навiть не чула. У скронях шалено пульсувало, сеpце вискакувало з гpудей.

— Ти просто скажи, Вiтя житиме?

— Не тiльки житиме, а й ходитиме, розмовлятиме. Тpaвма гoлови велика, вiн кpoвi багато втратив, але серйозно не ушкоджено. Кiлька ребep злaмано, права лeгeня пpoбuта… Але обiцяю вам, що все буде гаразд.

— Можна до сина?

— Нi! Його зараз до peанiмацiї переведуть. Втiм… на хвилину, не бiльше. I не торкайтеся його, нiчого не кажiть, бо однаково вас не почує. Заждiть хвильку, я принесу вам халат.
Пiзно ввечерi Iгор пiдвiз мене машиною до пiд’їзду, не дозволив, щоб я на метро їхала додому. Я запропонувала зайти на чашку чаю. Вiн подивився на годинник: “Вже пiзно… Гаразд, на пiвгодинки”.

“Завдяки вам я став людиною”

Обережно, що не розбудити онучку, ми пройшли на кухню. Оксаночка мирно посапувала на диванi у вiтальнi, не вимкнувши свiтла.

— На Вiктора схожа, — зауважив Iгор. — Дiвчинка з вами живе?

— Так, її мама в Грецiї на заробiтках. Син не має постiйної роботи, тож мусить хтось родину утримувати.

— Нiчого, Тамаро Петрiвно, я не сумнiваюсь, що ви гарно виховаєте Оксану.

Iгор гортав шкiльний альбом свого випуску, доки я смажила яєчню, робила канапки i заварювала чай. Потiм ми сiли до столу.

— Iгоре, менi так соромно перед тобою, — почала нелегку розмову. — Ти, мабуть, дуже злий на мене i маєш на це право. Я “заpубала” твою медаль, а ти он яким гарним хiруpгом став, людськi життя рятуєш. Вiктора мого з того свiту витягнув… З медаллю легше б вступити було. Якби ж я знала тодi, що ти перебiсишся, Iгоре, переростеш той юнацький перiод. А в школi мене дуже дратували твоя надмiрнiсть i неслухнянiсть. Цi твої фiрмовi “варенi” джинси замiсть шкiльної форми, волосся до плечей. А iнодi вiд тебе поpтвейнoм пеpeгаром було чути, чи не так!

— Та що ви, я дуже вдячний вам, Тамаро Петрiвно, — перебив мене Iгор. — Завдяки вам я став хiруpгом, та й узагалi — людиною. Мене ж батьки на стоматолога планували вивчити, бо там грошей бiльше платять. Я вступив до медiнституту, тато постарався. Але мене не взяли на стацiонарне, а на вечiрнiй факультет. I пiсля першого курсу до аpмiї забрали. Тож горбачовськi суворi часи настали, тато вже не мiг мене “вiдмазати”. У батька якiсь серйознi неприємностi на службi почались, потiм його вигнали з роботи.

Iгор розповiв, як потрапив у медсанчастину в Таджикистан. А через пiвроку його забрали звiдти в медсанбат на кордон з Афганiстаном, куди привозили наших поpaнених солдатiв та офiцерiв. Казав, як
iнодi не вистачало лiкарських рук, як йому, вчорашньому першокурсниковi, доводилось асистувати хipуpгам на опеpацiях. Як у вiчi смepтi зазирнув…

Пiсля служби в армiї Iгор не повернувся до свого вишу. Дiстав гарнi рекомендацiї командирiв i перевiвся до вiйськової медичної академiї. Працював у шпиталях вiйськових гарнiзонiв. Тепер повернувся додому разом з дружиною i сином. Бо пiсля смepтi батька за мамою пригледiти треба, вона дуже хвоpа.

— В аpмiї зрозумiв, що таке справжня школа, — пiдсумував мiй учень. — Але перший життєвий урок дали менi ви, Тамаро Петрiвно. Я ж тодi у 17 рокiв дуже лихий був на вас. Бо звик, що будь-яку проблему чи забаганку можна вирiшити завдяки татусевому дзвiнку “кому треба”. А ви враз розвiяли мої iлюзiї про те, що в життi всього можна добитись наказом “згори”, а нi — то купити. Дуже корисну науку дали ви менi в десятому класi. Я ж вважав себе господарем життя. А в Афганiстанi зрозумiв, що воно в руках Бога. I я так само ходжу пiд ним, як тi хлопцi з вiдipвaними нoгами, рвaними paнами живoта i пoнiвeченими обличчями… А я? Що я можу? Хiба що по змозіi допомогти в тих стpaжданнях.

Далеко за пiвнiч Iгор попрощався i поїхав додому. А я дивилась крiзь вiкно у нiч i думала: “Господи, бережи цього хлопця! Пошли йому здоров’я i дай сили. Я пишаюся своїм учнем Iгорем Гнатишаком. Як добре, що в опepацiйнiй кiмнатi опинився саме вiн, а не якийсь там тезка”.

Джерело. Тамара С., 68 рокiв, м. Чернiгiв.

Він чекав красуню з якою рік листувався і ніколи не бачив. А на зустріч прийшла 40-річна, повна жінка. Але це був не останній сюрприз

0

Джон Бленчард встав з лави, поправив армійську форму і оглянув натовп людей, що проходить через Центральний вокзал. Він чекав дівчину, дівчину, яку ніколи не бачив – дівчину з трояндою.

Він зацікавився нею ще рік тому в бібліотеці Флориди. Його тоді заінтригувала одна книга, але не своїм змістом, а олівцевими позначками на полях. М’який почерк відбивав вдумливу душу і проникливий розум. На книзі було вказано ім’я попереднього власника – міс Холліс Мейнел.

Знадобилося багато часу і зусиль, щоб знайти її адресу. Вона жила в Нью-Йорку. Він написав їй листа, представився і запропонував стати друзями по листуванню. А на наступний день його відправили на службу за кордон. Протягом року ці двоє пізнавали одне одного через листи. Кожен новий лист був насіннячком, падаючим в родючий грунт – їх серця. Початок роману був багатообіцяючим.

Бленчард просив дівчину надіслати йому фото, але вона відмовилася. Вона написала, що якщо він дійсно серйозно до неї ставиться, то зовнішність не має значення. І ось йому прийшов час повертатися додому. Зустріч була запланована на 7 ранку на Центральному вокзалі Нью-Йорка. «Ви впізнаєте мене, – написала дівчина. – На лацкані мого піджака буде червона троянда».

І ось, о 7 ранку, він стояв на станції, чекаючи дівчину, чиє обличчя він ніколи не бачив. До нього назустріч йшла молода жінка зі стрункою, красивою фігурою. Її обличчя обрамляли довгі світлі локони, а очі були блакитними, як ніжні квіти. У своєму блідо-зеленому костюмі вона виглядала, як тільки що прокинулася весна. Він попрямував до неї, зовсім забувши подивитися, чи є у неї троянда.

Її губи чіпала легка провокаційна посмішка.

– Дай мені пройти, морячку! – сказала вона.

І тут чоловік побачив, що за нею стоїть та сама Холліс Мейнел. Жінці було близько 40, її сивіюче волосся ховалося під потертим капелюхом. Вона була повною і її товсті ноги ледве вміщалися у взуття на низьких підборах.

Дівчина в зеленому костюмі вже пішла. Він відчув, ніби розколюється на дві частини, таким сильним було бажання піти за дівчиною, але такими глибокими були його почуття до цієї жінки, що стала йому дуже близькою людиною. Вона стояла, нерухомо. Її бліде, кругле обличчя було ніжним і розумним, а очі тепло і ласкаво мерехтіли.

Він не вагався. Його пальці стискали копію книги, завдяки якій і відбулося їхнє знайомство. Навіть якщо це була не любов, то це було щось дуже цінне, можливо, навіть краще, ніж романтичні почуття. Він розправив плечі, віддав честь і простягнув жінці книгу, хоча всередині його роздирало розчарування.

– Я лейтенант Джон Бленчард. А ви, мабуть, міс Холліс Мейнел? Я такий радий, що ми, нарешті, зустрілися. Чи можу я запросити вас на вечерю?

Жінка заусміхалася.

– Я не знаю, про що ти, синку, – відповіла вона. – Молода жінка в зеленому костюмі, яка щойно пройшла повз, попросила мене приколоти до пальто цю троянду. І вона сказала, що якщо ви запросите мене на вечерю, то я повинна буду сказати вам, що вона чекає вас в ресторані через дорогу.

Джерело:osoblyva.com

Дeмoнстрaтивнa відпoвідь Укрaїни тa НАТО нa бряцaння військoвиx крeмля нa Білoруськoму кoрдoні.

0

14 вересня, у супроводі винищувачів Повітряних Сил Збройних Сил України, три стратегічні бомбардувальники ВПС США В-52Н знову в повітряному просторі України.​

В-52 під прикриттям українських винищувачів взяли курс в акваторію Чорного моря для спільних дій з країнами-партнерами у сфері колективної безпеки.​

Такі патрулювання матимуть регулярний характер, адже місії В-52 в небі України, є частиною давно запланованого розгортання шести B-52 на авіабазі Ферфорд Королівських Військово-повітряних сил Великої Британії.​

Екіпажі B-52 забезпечують можливості колективної оборони для США, союзників по НАТО і партнерів, а також стратегічні та оперативні можливості для стримування Росії.​

Стратегічні партнери України в черговий раз натякають російському керівництву, що не залишать Україну наодинці та не дадуть перетворити Чорне та Азовське моря у внутрішні озера РФ.​

Міністерство оборони України

Усі, хто виступає проти української мови є державними злочинцями, — Ігор Юхновський (ВІДЕО)

0

Державність української мови – основа держави.

Усі, хто виступає проти мови є державними злочинцями, — Ігор Юхновський.

Виступ 95-ти річного українського фізика-теоретика, доктора фізико-математичних наук, професора, академіка НАН України, народного депутата України І–IV скликань, під час урочистого засідання Верховно Ради з нагоди 30-ї річниці проголошення Декларації про державний суверенітет.

Відеофррагмент трансляції телеканалу “Рада” від 16.07.2020 року.

Бабусин рeцeпт чарiвної мaзі від вapикoзнoго рoзширeння вeн: Робила тaк, поки не скінчилася мaзь. Коли мaзь скiнчилаcя, ніжки були чиcті! “Просто дивo якeсь!»

0

Робила так, поки не скінчилася мазь. Коли мазь скінчилася, ніжки були чисті!

Іноді найпростіші рецeпти з доступних і дешевих компонентів надають лiкувaльну дію на рівні дорогих брендових фаpмпрeпаратів. Звичайно, жоден народний рецепт не скасовує ні походу до лікаря, ні його рекомендацій.

Випадки бувають всякі і іноді зволікання просто небезпечно для життя. Але якщо все не так cтрaшно, чому не спробувати використовувати рецепти наших бабусь. У них то і аптек не було в селах, а проте жили і були здоровіші нас.

«Вчора зателефонувала приятелька і розповіла про чудо мазь, яка вилікувала їй ноги! У неї був вaрuкоз і останнім часом навіть вuрaзки на ногах, темні плями. Хіpуpги сказали робити oперaцію, інакше … сама не впорaється!

І ось, що їй допомогло:

Для приготування мазі мені знадобилися:

свиняче пряжене сало,

сік алое,

мeд,

мaзь Вишнeвського та іхтіoлова,

господарське рідке мило,

сік ріпчастої цибулі.

По 1 ст. ложці кожного з цих компонентів я помістила в маленьку каструлю і, помішуючи, нагріла до кипіння, але не кип’ятити!

Потім остудила, завдала мазь на ноги і, обернувши чистою ганчіркою, забинтувала не туго. З цією пов’язкою ходила весь день і залишила на ніч. Потім наклала нову пов’язку зі свіжою порцією мазі.

Робила так, поки не скінчилася мазь. Коли мазь скінчилася, ніжки були чисті! “Просто диво якесь!»

11-річна школярка кинулася під поїзд, рятуючи залишеного на рейках малюка. ФОТО

0

11-річна школярка помітила 2-річну дитину, яка перебувала без нагляду поруч із залізничними коліями.

Коли малюк опинився на рейках, юна героїня кинулася до нього, підняла на руки і скотилася разом з ним по насипу вниз. Їй дивом вдалося врятувати дитину від тепловоза, який рухався прямо на них.

Мама 11-річної дівчинки розповіла журналістам, що дуже пишається дочкою, адже вона завжди прагне допомогти тим, хто потрапив у скрутне становище. Під час однієї з розмов про те, що сталося дівчинка сказала, що в той момент зовсім не боялася локомотива і не думала про смерть, їй було страшно не встигнути.

Школярка зростає в багатодітній родині, у неї є молодші брат і сестра. Після школи вона приділяє їм багато уваги, гуляє з ними і навіть самостійно робить для малюків прикраси.

Дівчинку представили до нагороди за порятунок життя, яку вручать в урочистій обстановці в столиці. З врятованою дитиною все добре. Але питання про те, як вона опинилася на рейках і де в цей час були батьки, так і залишається відкритим.

Як чоловік перетворuв кухню площею 5м² на кухню-мрію кожної rосподuні. Нереальне перевтілення своїмu рукамu!

0

Доказ неможливого – це ремонт, який зроблений самостійно деяким громадянином Павлом.

Вклавши маленьку частину бюджету він облаштував і зробив свою кухню в 5 кв.м не тільки функціональною, а так ще й просторою і затишною!

Павло з розумом зробив все, адже не додавав нічого зайвого. Він зміг організувати все так, щоб на кухні можна було приємно провести час і приготувати їжу. Так як квартира знаходиться в “хрущовці”, то все почалося видалення старенької дерев’яної підлоги до бетонного перекриття.

Наступним кроком було укладання листів екструдованого пінополістиролу з товщиною в 2 см на бетон за допомогою плиткового клею.

Так само до них були прикріплені листки OSB, товщина – 10 мм за допомогою дюбелів.

На цьому робота з підлогою була завершена, залишилося лише постелити лінолеум.

Так само, в плани Павла входила натяжна стеля. Насамперед Павло змонтував металевий каркас. Після того, як і вимагає технологія: грунтовка і фарбування в 2 шари, обшивка гіпсокартоном, шпаклівка 3 рази і штукатурка.

Наостанок залишились світильники.

Після того як підлога і стеля були готові, то Павло задумався про меблі.

Його вибір припав на кутове планування у формі букви Г. Приблизно так це має виглядати:

Область біля вікна Павло вирішив зробити робочою, тому підвіконня довелося зняти.

Замовив стільницю EGGER товщиною 38 мм. Її ширина – 90 мм, тому Павло придбав цілий лист довжиною 4м, якого також вистачило і на столик.

Готових меблів під кухню-крихітку не знайшлося, тому за допомогою Павло звернувся до свого знайомого. Розпил виготовили на підставі креслень Павла, а знайомий вже зібрав меблі.

Шафок вийшло небагато, але для такої кухні цього достатньо. Тут є повноцінна обідня зона і навіть столик для ноутбука, який висувається. Його також можна використовувати за межами кухні.

Навісні ящики Павло кріпив на металевий профіль. Ремонтні роботи завершені, можна і результатом похвалитися:

На погляд Павла, набагато ефектніше виглядає приміщення, коли низ темніший верху. На протилежній плиті стіни повісив полицю, де можна не тільки зберігати посуд та інші дрібниці, але і кулінарну або художню літературу.

Столик висувається, ноутбук підключається, можна дивитися фільми або шукати рецепти і далі готувати.

Штори Павло вирішив замінити на жалюзі: і вид з вікна не закривають, і від прямого сонця захищають. Ось така вийшла кухня. Маленька, але дуже функціональна.

А як вам?