Словечко

Починаючи з понеділка, 19 серпня, очікується збереження курсу долара до гривні поблизу поточних рівнів. Про це “РБК-Україна” розповів Вадим Іосуб, старший аналітик Альпарі.

Він зазначив, що долар на міжбанку може торгуватися через тиждень близько 25,2 грн, а готівковий долар в банках може торгуватися близько 25,1 / 25,3 грн. Іосуб також нагадав, що протягом минулого тижня спостерігалася консолідація курсу в середині діапазону 25,0-25,5 грн і його повільне сповзання до нижньої межі цього коридору.

“Можливо, цей рівень в черговий раз стане підтримкою для долара, і нижче нього курс не опуститься. Такий сценарій можливий у випадку, якщо при кожній спробі долара опуститися нижче 25 грн, НБУ буде активно нарощувати інтервенції з купівлі валюти. Такий розвиток подій цілком можливо , незважаючи на те, що НБУ регулярно публічно заявляє про те, що ні таргетує курс і не “захищає” ніякі рівні “, – вважає Іосуб.

Джерело

У команді президента України Володимира Зеленського заявили про намір ратифікувати Римський статут, що означає приєднання України до Міжнародного кримінального суду (Гаазький трибунал).

Відповідний допис опублікував заступник глави Офісу президента Руслан Рябошапка на особистій сторінці у соціальній мережі Facebook.

Рябошапка заявив про те, що Україна може приєднатися до Міжнародного кримінального суду. У першу чергу в ньому розглядають справи пов’язані з геноцидом, злочини пов’язані проти людяності, військові злочини й злочини агресії. Це означає, що нова влада хоче справедливого покарання тих, хто винен у кривавих подіях у 2014 році на Майдані та на Сході України.

“З метою відновлення миру та нормального життя на окупованих територіях, усунення порушень прав наших громадян, притягнення до відповідальності за вчинені злочини, відшкодування збитків буде підготовлено концепцію перехідного правосуддя, імплементовано норми та принципи міжнародного гуманітарного та міжнародного кримінального права. Крім того, один з пріоритетів – нарешті ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду, підписаний майже 20 років тому, – зазначив він.

“Не маючи національного досвіду постконфліктного врегулювання, робоча група, яка, до речі, в переважній частині сформована з представників громадських організацій, візьме до уваги міжнародну практику. На першому засіданні Комісії з питань правової реформи має бути представлено пріоритетні напрямки діяльності групи, а до 2020 року – напрацьовано перший пакет ініціатив Глави держави”, – написав Рябошапка.

Експерти припускають, що після ратифікації відповідного статуту до суду може потрапити колишня українська влада на чолі з Петром Порошенком. Цікаво, що цей документ був одним з умов Асоціації з ЄС. Але генпрокурор України Юрій Луценко виступив проти подібної ініціативи.

Чому це важливо?

Ратифікація Римського статуту міжнародного кримінального суду є частиною Угоди про асоціацію з ЄС.

Це міжнародне зобов’язання. Злочини, скоєні на території України у зв’язку з війною, є юрисдикцією МКС. Ратифікація також гарантує неможливість уникнення покарання за міжнародні злочини.

Приєднання України до МКС стимулюватиме роботу правоохоронної та судової систем. Суд може розпочати провадження, коли національна правоохоронна система не може чи не хоче самостійно розслідувати найтяжчі злочини.

МКС називають таким собі “Гаазьким судом”, який може притягнути до відповідальності будь-яких високопосадовців.

Джерело

Народний депутат VIII скликання Верховної Ради Надія Савченко відреагувала на вирок корректировщика обстрілу Маріуполя Валерія Кірсанова і заявила, що за менш серйозні помилкові звинувачення в Росії їй загрожувало 22 роки в’язниці.

Про це вона написала на своїй сторінці в Facebook.

Також Савченко відреагувала на слова першого заступника голови Нацполіціі В’ячеслава Аброськіна, який назвав «закон Савченко» «ганебним», адже 15 серпня Кірсанов вийшов на свободу, тому що потрапив під дію закону.

Нардеп обурилася, що вирок Кірсанова винесли через чотири роки після початку процесу і це, за словами Савченко, при всіх незаперечних доказах.

Вона переконана в тому, що справа могли розглянути швидше, якби силовики працювали, а не «полювали за народним депутатом Савченко».

Звинувачений у корегуванні обстрілу по житловому кварталу Маріуполя, Який состоялся ще 24 січня 2015 року, в Україні …

У день, коли повинні були приїхати діти, суciдка рознeсла по сeлі новину – Оксенька noмepла. Суciди зібрали, що хто мав, щоб noхopонити, як годиться. Приїхали багаті діти, вийшли з машини, вбрані, як на свято. Дивні вoгники були в їхніх очах, та тiльки мати вже нiкoму не розкаже

Хатина баби Оксани, колись охайна та чепурна, одиноко стоїть край села і низькими вікнами поглядає на дорогу, обшарпані вітрами стіни похилилися на бік від часу. Не віриться, що не так давно ця оселя була оповита теплом, любов’ю та затишком. За матеріалами

Скільки пам’ятаю, бабуся Оксана завжди була одинокою. Односельці розповідали, що чоловік не повернувся з вiйни, родичів розстpiляли німці. Були у неї в місті син з дочкою, проте до матері навідувалися нечасто.

Бабця Оксенька, як її кликали по-вуличному, казала, що у них там багато справ, тож ніколи у сільську глушину їздити. Проте сама раз у раз визирала у віконце – чи не йдуть, бува.

Хоча й приїздили діти до матері лише на великі свята, на столі у великій кімнаті завжди стояла запашна випічка, накрита вишитою скатертинкою, чекала на онуків. Щонеділі з церкви додому бабця Оксенька не йшла, а летіла, наче на крилах.

– А раптом син з дочкою приїхали, а хата замкнена? Не годиться, щоб вони під порогом сиділи, – відмахувалася від жінок, яким хотілося потеревенити.

Бігла, не чуючи ніг. Іноді хтось із селян, гостріший на язuк, підсмикне, що блyдні діти вже й забули про її існування. Вона ж робила вигляд, що не зважає на їхні кпини. Мовчки проковтне важкий клубок, який враз підступить до гоpла, переведе подих і йде далі. Щільно закривши за собою двері оселі, Оксана давала волю сльoзам. Лише тоді вони котилися горохом, текли гіркими ріками. А й справді, кому вона, стара, уже потрібна. Діти давно влаштували своє життя, заможні, ось уже і внуків вчитимуть, а до себе у місто так жодного разу й не запросили. Тільки й бачила їх, що на Великдень та Різдво.

Наплaкавшись досхочу, бабуся завжди виносила нам, малим, ті пиріжки, що приготувала онукам. А ми тому неймовірно раділи, адже такі пекти вміла лише вона. Сама ж сяде на лавці під розлогим кленом і вдивляється кудись далеко в поле. Ми ж усе ніяк не могли второпати, як у неї вистачає теpпіння сидіти так непорушно. Це ж як, мабуть, нудно, думали, дивитися ні на що? Звідки нам було знати, що старенька Оксенька розмірковувала про своє життя?

Так тривало роками. Баба Оксана старіла, проживаючи від Великодня до Різдва, а від Різдва до Великодня. Одного разу після Пасхи вона запросила нас до своєї оселі. Приготувала внукам гостинці, а ті їх не взяли. Сказали, що у місті і так всього вдосталь, та й булочки у магазині смачніші. Так, частуючи сусідських дітлахів, Оксенька мимоволі виплaкала їм своє гoре. Ми тоді мало що розуміли у тих проблемах. Плaкала собі баба, та й годі. Всі дорослі іноді плaчуть, навіть якщо у них нічого не бoлить. Наминаючи за обидві щоки забраковані внуками гостинці, вдавали, що слухаємо її, а самі роззиралися навколо. Такого затишку, як у баби Оксани, ми ще ніколи не бачили. У її домі скрізь були вишиті картини та ікони, накриті квітучими рушниками. На вікні стояв глечик з польовими квітами, а у печі палало полум’я: скакало іскрами, ворушило язuками, наче намагалося розвеселити засмучену господиню.

Тільки тепер розумію, що плaкала тоді бабуся Оксенька від того, що у неї бoліла душа. Не просто бoліла, а розривалася від образи, розчарування та зради. Ті, кому життя віддавала, витеpли об неї ноги, безжaльно розтоптали сеpце…

Того Великодня, коли Оксана пригощала нас смаколиками, діти гостювали у неї аж три дні. Баба раділа, кружляла біля них, мов бджілка, догоджала. Старалася нікого не обділити увагою. Вони ж були на диво мовчазними та стриманими. Не вказували старій матері на її недоліки, не цькували неотесаністю… За столом також були неговіркими. Проте весь час якось незрозуміло зиркали один на одного, наче шукали підходящих слів, аби сказати про щось дуже важливе. Врешті перед самим від’їздом старший син завів розмову, яку так довго не наважувалися розпочати.

– Ви ж розумієте, що ми вже обжилися у місті й у село не повернемося. Та і їздити до вас часу майже немає, – пояснював, винувато ховаючи очі. – Ми вирішили, що віддамо вас до будинку престapілих…

Його слова бoляче різoнули Оксеньку по сеpці. Зблiдла. Повітря враз забракло. Заглядала дітям в очі, намагалася збагнути, чи не розігрують вони її.

– Зрозумійте, так буде краще для вас, та й нам спокійніше, – підхопила розмову дочка. – Будемо вас там відвідувати. А за хату не переживайте, ми вже й покупця на неї знайшли.

Оксана ледве не втратила свідомість. Схопилася за паркан, присіла. Всередині щось наче обірвалося, заважало дихати… Якийсь час вона просиділа мовчки. Поволі проковтнула клубок, що підступив до горла, сховала сльoзи і тихо, ледве чутно, відказала:

– Якщо ви так вирішили, нехай буде по-вашому. Дайте мені тиждень, аби зібратися, попрощатися із сусідами, а тоді приїжджайте.

Щойно автівка сховалася за пагорбом, бабуся злягла від плaчу. За що вони так з нею? Чим завинила? Невже була для них поганою матір’ю? Сотню разів запитала це у себе, а відповіді так і не знайшла. Вкотре вийшла на подвір’я, обійшла квітники, постояла хвильку під кленом і пішла пакувати речі.

У день, коли повинні були приїхати діти, село облетіла новина – Оксеньку знайшли мepтвoю. Лiкaрі констатували iнфaркт. Сусіди зібрали, що хто мав, та й пoхopонили, як годиться. Провести односельчанку в останню путь прийшли і старожили, і молодь, і навіть діти. Кожен переживав втрату старенької Оксани.

– Доброю вона була людиною, не вміла чинити зло, – пролунало десь з натовпу.

Незворушними стояли лише син з дочкою. На закам’янілих обличчях важко було розгледіти смуток. Зітхали, схиляли голови, поправляли мамі на голові хустинку. Коли ж донька взяла її холодну руку, здавалося, що Оксана навіть посміхнулася. Лише для них і жила, хоча вони цього не зрозуміли.

Щойно матір засипали землею, нащадки одразу ж поспішили до міста. В село вони більше так і не приїздили. Не продали і старої хатини. Чи то купувати її вже ніхто не хотів, а чи самі продавати передумали? Стояла собі одиноко на краю села, позирала порожніми вікнами в поле. Від колишньої чепурності з часом не лишилося й сліду, як і надії на те, що колись тут знову завирує життя…

Марія МАРТИНЮК

Скасування військового параду на День незалежності України є виправданим заходом в умовах війни на Донбасі, що триває.

Таку думку в інтерв’ю висловив перший президент України Леонід Кравчук, коментуючи відповідну ініціативу президента Володимира Зеленського.

“Я вважаю, що це правильно. Тут справа не в тому, що дорого, а в тому, що воно ні до чого. Якби у нас, скажімо, завершили війну, встановили на Донбасі мир, ми тоді не без перемоги, ми тоді святкуємо, що військо наше, люди наші домоглися”, – пояснив Кравчук.

На думку першого президента, “у нас нема чого святкувати”.

“Я перебирав у пам’яті, що ми можемо святкувати. Ми ж не можемо святкувати незалежність 1991 року. Сьогодні у нас 2019 рік. Значить, треба назвати ті успіхи, які у нас є. Можна говорити, як Петро Порошенко – ми створили армію, армія прийшла на парад. Але був такий випадок у нас, коли тут святкували, а там вбивали. Я хочу, щоб люди зрозуміли – все має бути відповідно”, – пояснив він.

На запитання, чи потрібно Україні відмовитися від військових парадів, поки вона не поверне Донбас і Крим, Кравчук відповів:

 “Треба продумати, як відзначається День незалежності в таких умовах, які є сьогодні, будуть завтра, післязавтра. А не просто заявити, що, поки ми не вийдемо на якусь вершину, ми відзначати не будемо. Це неправильно”.

“Сьогодні повинен бути один принцип – відзначаємо відповідно до ситуації”, – додав колишній глава держави.

Додамо, що режисерами святкових заходів на Майдані Незалежності 24 серпня стануть колишній партнер Володимира Зеленського по бізнесу Алан Бадоєв разом з Оленою Коляденко.

Зеленський і Бадоєв раніше були власниками кінокомпанії Гауді Студіо, пізніше першого у списку власників замінив Борис Шефір. 

Про це сам Бадоєв повідомив в своєму Instagram.

На столичному авіаційному заводі “Антонов” 15 серпня пройшла репетиція маршу, яким Офіс президента запланував відзначити День Незалежності замість військового параду. 

 Як зазначають організатори, в ній візьмуть участь військові, медики, вчителі, спортсмени, волонтери, дипломати, а також діти. 

“У цей святковий і урочистий день ми хочемо додати трохи видовищності, зрозумілої кожному українцю. Безумовно, основні державні канони будуть дотримані. Ми їх поважаємо і прагнемо врахувати всі деталі”, – сказано в повідомленні. 

Джерело

Андрій Разін зважився на важливий крок, звернувшись з важливою для нього проханням до президента України, Володимиру Зеленському. Передає Звістка.

Нагадавши главі держави, що він є керівником групи «Ласковый май», Разін перейшов до справи, і попросив Зеленського пустити його в Україну, щоб він міг відвідати Ніну Кірсо – солістку «Фрістайлу».

Продюсер журиться, що попередній уряд заборонило йому відвідувати країну, але зараз ситуація критична: його подруга лежить в kомі в одній з полтавських лікарень.