Гроші на весілля донька попросuла, а на забаву не покликала: “Мам, що тu яk маленька? Ну який тобі ресторан? Там прuстойні, потрібні люди зібралися, а ти не знаєш, в якій руці вuделку трuмати!”

Таїсія Михайлівна несамовито терла тарілку. На губці вже давно перестала з’являтися пухнаста апельсинова піна. Наче прокинувшись, жінка кинула тарілку в раковину і вимкнула воду.

Сівши за стіл і посунувши до себе попільничку, жінка зробила першу. затяжку і закашлялась. Джерело.

– Мамо, ми з Антоном запрошуємо тебе на весілля! Заяву вчора подали.

Таїсія Михайлівна заплющила очі і уявила собі щасливе обличчя дочки:

– Леночко, вітаю! Я дуже за вас рада.

– Я тобі запрошення по пошту пришлю, особисто вручити не вийде – роботи багато. І витрати великі чекають. Ти пробач, що я так довго не дзвонила – сама розумієш. Ми тебе у нас вдома спати покладемо після торжества, не переживай. І, Мамусю, ти якщо грошиками багата, підсоби. Батьки Антона все оплатять, але я не хочу як бідна родичка, щоб зовсім ні копійки не вкласти.

– Допоможу. – кивнула Таїсія Михайлівна, забувши що дочка її не бачить.

– Я тобі зараз номер карти скину, в банку переведеш, ладненько? Бувайте, мам!

Таїсія Михайлівна довго дивилася на екран телефону. Доньку вона не бачила з її вісімнадцятиріччя. Тоді, 6 років тому, вона довго махала слідом від’їжджаючому поїзду, витираючи непрохані сльози.

До весілля дочки жінка готувалася грунтовно. Огірочки, помідорчики, аджика – сама робила, саме те до м’яса. Дістала найкращу сукню із засіків. Бувалаий, але чиста і ошатна.

У банку усміхнена співробітниця допомогла оформити переказ з карти на карту через мобільний банк. 60 тисяч – всі кошти пенсіонерки.

– Дочку заміж видаю, хоч чимось допоможу! – з гордістю повідомила вона.

Надісланому запрошенню Таїсія Михайлівна раділа, як дитина. Гарний конверт, лаконічний прямокутник паперу, підписаний рукою доньки. 8 грудня 2018 року в 16-00 – гарна дата.

Квиток на поїзд був куплений заздалегідь.

– Леночка, я зійшла з поїзда, ви де?

– Мамусю, візьми таксі! У нас гості! – відповіла весела Лєна трохи захмелілим язиком. Адресу зараз напишу.

– Уже? – здивувалася Таїсія Михайлівна і дорікнула: – Ох вже ці новомодні весілля.

З двома баулами гостинців, домовившись з місцевим привокзальним на астрономічну по її провінційним мірками суму – 150 гривень, Таїсія Михайлівна поїхала до доньки додому.

У під’їзд жінка потрапила завдяки жінці з собачкою, що виходила на прогулянку – Олена не брала трубку. Піднявшись на потрібний поверх, Таїсія Михайлівна зателефонувала в квартиру.

Музика, гуркотіли на весь під’їзд через закриті двері. Жінка переминалася з ноги на ногу, давлячи на кнопку дзвінка і набираючи дочку по телефону.

Двері відчинилися хвилин за 20. Хитаючись одягнені молоді люди голосно міркували – яку випивку купити в магазині.

Пробурмотівши вітання, Таїсія Михайлівна прослизнула в квартиру. Шум, гам, пляшки. То тут, то там хтось спав. Сигаретний дим, запах перегару, який ударив в ніс і мало не звалив непитущу жінку з ніг.

– Лєна?

З кухні виплив чоловік. Побачивши гостю, він розплився в усмішці:

– Звук зменшіть! – крикнув він на кухню і звернувся до жінки: – Лєнина мама? Теща приїхала! Пацани, давайте за тещу! – гучний крик, улюлюкання, дзвін склянок. – Проходьте, складіть компанію.

– А Лєна де? – злякано запитала Таїсія Михайлівна.

– Спить уже – невизначено махнув рукою Антон.

– Як спить? А весілля?

– Вчора весілля було. Сьогодні другий день гуляємо – пояснив Антон, забрав у жінки сумки і підштовхнув її в бік кухні.

– Орендуєте?

– Ні, родаки подарували. Квартиру, машину. Ще техніки купити. Три кавомолки та чотири чайника. Вам чайник не треба?

– Не треба, дякую. Поїду я. – Таїсія Михайлівна мало не плакала. – Лєна де спить? Хоч подивитися на неї.

Антон проводив тещу в кімнату і пішов до друзів.

Дівчина спала прямо в сукні. На дверцятах шафи висіла весільна. Таїсія Михайлівна провела рукою по гладкій тканині і уявила, якою красунею була напередодні її дочка.

Підійшовши до дівчини, Таїсія Михайлівна погладила її по волоссю і поцілувала в скроню:

– Щастя тобі в сімейному житті, Лєночка.

Таксі, чотири години на поїзді. Дім.

– Тайка, ти що так рано? Ми тебе раніше завтра не чекали! Як дочка? Видала заміж? – цікава сусідка з нетерпінням дивилася на жінку.

– Видала. Потім розповім. Втомилася дуже, спати піду.

Вранці зателефонувала Олена. Вона вибачалася за те, що не зустріла матір як годиться:

– Ти чому поїхала? Залишилася б, побалакали б з тобою.

– Спасибі, Олено. Хороше весілля було.

– Ти образилася чи що? Мам, що ти як маленька? Ну який тобі ресторан? Там пристойні, потрібні люди зібралися, а ти не знаєш, в якій руці вилку тримати! З рештою ми в суботу відзначали. Сама винна – не було чого їхати!

– Пробач, Лєно. Мені ніколи, посуд треба помити – ковтаючи сльози, відповіла Таїсія Михайлівна і скинула виклик дочки.

Схопила тарілку, яка сиротливо стояла на столі після мізерного сніданку і почала несамовито її терти.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *